Банк портретів / Марчук Євтихій та Ганна

Історія Євтихія та Ганни Марчуків

Напередодні Другої світової війни Євтихій та Анна Марчуки разом із дітьми     мешкала в селі Щитинська Воля Волинської області. До війни Волинь була під правлінням Польщі. У селі жили українці, євреї, поляки. Батьки Віри з усіма односельцями були в добрих стосунках, тому в селі їх поважали, і люди завжди зверталися до батька за порадою. 

«Батько моєї матері Трохим із моїм батьком читали Біблію. Я ще з дитинства пам’ятаю, як вона лежала на поличці така вже старенька, зачитана. На той час людей було багато безграмотних, а вони вміли читати й писати. Вечорами збиралися до нас селяни, особливо чоловіки. Мій дід і батько ділилися з ними тим, що прочитали. Жили вони дуже дружно. Мого батька за те, що він був добрим, справедливим та грамотним чоловіком, громада обрала керуючим у селі». Зі спогадів Віри Марчук...

Перед війною, у січні 1938 року, у Євтихія та Ганни народився первісток Микола,  а в 1940 році з’явився на світ другий син Іван. Сім'я була щаслива.

 І раптом - війна. Усім стало дуже скрутно жити. Батьки Віри з малими дітьми не були винятком. Проте особливо тяжко було жити євреям.

«У нашому селі жила єврейська сім'я Оремлянд, у якій, окрім батьків, було семеро. Моя мати, Марчук Ганна, товаришувала з цією сім'єю, особливо з Мейтою. Вони разом навчалися в школі  і були подругами». Зі спогадів Віри Марчук...

1 червня 1942 року сім'ю Оремлянд і всіх інших євреїв Щитинської Волі переселили в гетто міста Камінь-Каширський. 20-річна Мейта, її сестра Песя і брати Ісер та Йосель переховувались у Марчуків. Уночі вони жили на горищі, а вдень у сіннику. Також до Марчуків звернулися четверо євреїв із сусіднього села. Усі вони разом із Мейтою, Песею, Ісером та Йоселем переховувались улітку і восени 1942 року в Марчуків.

«У цей період у моїх батьків народився третій син - Павло. Батьки ризикували не тільки своїм життям, а й життям своїх дітей. Якби хтось дізнався, що вони переховують євреїв, то розстріляли б усіх» Зі спогадів Віри Марчук...

Узимку євреї з білоруського села Дивин у якому було гетто, втекли з нього попросилися до Марчуків, але там вже не було де їх переховувати Тому батько Євтихій  разом з євреями побудували притулок, землянку у лісі, приблизно за вісім кілометрів від села. В селі було вже дуже небезпечно. І взимку 1942-1943 рр. у цьому бункері переховувалися понад дванадцять євреїв.

«Притулок було добре замасковано, і лише мої батьки знали про його існування. Вони часто відвідували євреїв, приносили їм їжу та ліки. Багато з них перехворіли на тиф, одна жінка навіть померла. Моя мати також перехворіла на тиф  від спілкування з хворими. Але батько і мати дуже співчували євреям, тому, ризикуючи своїм життям, робили все, щоб допомогти їм вижити» Зі спогадів Віри Марчук...

Навесні 1943 року Мейта помітила біля бункера незнайомця. Побоюючись, що чужинець зможе виявити їхнє укриття, євреї залишили землянку і розбіглися по окрузі. Пізніше з’ясувалося, що ця нетутешня людина справді приводила до притулку поліцаїв, які й підірвали його. Після цих тривожних подій євреї інколи ховалися на болотах, але інколи таємно навідувались до Марчуків. І навіть коли не стало Віриного батька, наприкінці війни, вони не раз зверталися до матері, Анни Марчук, щоб отримати хоч якусь поживу. На той час Анні було дуже тяжко, адже вона сама виховувала трьох синів і була вагітною. Утім у допомозі вона ніколи не відмовляла.

   «Після війни велика частина євреїв, з тих, що вижили, переїхали до Польщі, а звідти в Ізраїль. З усіх тих, хто вижив, одна лише Мейта Оремлянд, (пізніше Марія Вольнянська), подруга дитинства моєї мами, залишилася в Україні аж до 90-х років і завжди підтримувала зв'язок із мамою. Йосель Адес, якого переховували мої батьки, приїжджав із родиною в Щитинську Волю, відвідував наших рідних. Моя мати жила вже в Запорізькій області, але вона приїхала тоді на Волинь, щоб зустрітися з Йоселем. Я вдячна моїм батькам, що вони залишили нам приклад, як треба любити людей. Я також, як і батько читаю, Біблію, яка навчає любити Бога та ближніх» Зі спогадів Віра Марчук...

3 січня 1996 року  Яд Вашем присвоїв Віриним батькам, Євтихію та Ганні Марчукам почесне звання Праведника народів світу. Їхні прізвища та імена викарбувані на дошці в саду Праведників народів світу в Єрусалимі. 23 жовтня 2017 року Віра зі своїм братом та   дітьми  їздили на церемонію нагородження Праведників народів світу до Києва, де вони нагороду: диплом та медаль на ім'я Марчука  Євтихія  та  Марчук Ганни.

Нечипоренко Анастасія Ігнатченко Ілона Жиріхова Карина

м. Запоріжжя

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі