Банк портретів / Марчук Євтихій та Ганна

Марчуки Євтихій та Ганна

Напередодні Другої світової війни Євтихій і Ганна Марчуки з дітьми жили в с. Щитинська Воля Волинської області. До війни Волинь була під правлінням Польщі. У селі жили українці, євреї, поляки. Батьки Віри з усіма односельцями були в добрих стосунках, їх поважали, і до тата люди завжди зверталися по пораду.

«Батько моєї матері Трохим із моїм батьком читали Біблію. Я ще з дитинства пам’ятаю, як вона лежала на поличці, така вже старенька, зачитана. На той час людей було багато безграмотних, а вони вміли читати й писати. Вечорами збиралися до нас селяни, особливо чоловіки. Мій дід і батько ділилися з ними тим, що прочитали. Жили вони дуже дружно. Мого батька за те, що він був добрим, справедливим та грамотним чоловіком, громада обрала керуючим у селі». Зі спогадів Віри Марчук

Перед війною, у січні 1938 р., у Євтихія та Ганни народився первісток Микола, а в 1940 р. другий син – Іван. Сім’я була щаслива.

І раптом війна. Усім стало дуже скрутно. Батьки Віри з малюками не були винятком. Та особливо тяжко виявилось євреям.

«У нашому селі жила єврейська сім’я Оремлянд, у якій окрім батьків було семеро [осіб]. Моя мати Марчук Ганна товаришувала із цією сім’єю, особливо з Мейте. Вони разом навчалися в школі й були подругами». Зі спогадів Віри Марчук

1 червня 1942 р. Оремляндів та всіх інших євреїв Щитинської Волі переселили в гетто м. Камінь-Каширський. 20-річна Мейте, її сестра Песя та брати Іссер і Йосель переховувались у Марчуків. Уночі вони тулилися на горищі, а вдень у сіннику. Окрім того, до Марчуків звернулися четверо євреїв із сусіднього села. Усі вони разом із Мейте, Песею, Іссером та Йоселем переховувались у них улітку й восени 1942 р.

«У цей період у моїх батьків народився третій син – Павло. Батьки ризикували не тільки своїм життям, а й життям своїх дітей. Якби хтось дізнався, що вони переховують євреїв, то розстріляли б усіх». Зі спогадів Віри Марчук

Узимку євреї з білоруського с. Дивин, де теж існувало гетто, втекли звідти й теж попросилися до Марчуків. Але їх уже не було де переховувати. Тому батько Євтихій разом із євреями спорудив прихисток – землянку в лісі, приблизно за 8 км від села. У селі було вже дуже небезпечно. І взимку 1942–1943 рр. у цьому бункері переховувалося щонайменше 12 утікачів.

«Притулок було добре замасковано, і лише мої батьки знали про його існування. Вони часто відвідували євреїв, приносили їм їжу та ліки. Багато з них перехворіли на тиф, одна жінка навіть померла. Моя мати також перехворіла на тиф від спілкування з хворими. Але батько і мати дуже співчували євреям, тому, ризикуючи своїм життям, робили все, щоб допомогти їм вижити». Зі спогадів Віри Марчук

Навесні 1943 р. Мейте помітила біля бункера незнайомця. Побоюючись, що той виявить їхнє укриття, євреї залишили землянку й розбіглись округою. Пізніше з’ясувалося, що ця нетутешня людина справді привела до притулку поліцаїв, які й підірвали його. Після цих тривожних подій євреї інколи ховалися на болотах, але інколи потай навідувалися до Марчуків. І навіть коли не стало Віриного батька, наприкінці війни, вони не раз зверталися до матері – Ганни Марчук, щоб отримати хоч якусь поживу. На той час Ганні було дуже тяжко, адже вона сама виховувала трьох синів і була вагітною. Але в допомозі ніколи не відмовляла.

«Після війни велика частина євреїв, із тих, що вижили, переїхала до Польщі, а звідти в Ізраїль. З усіх тих, хто вижив, одна лише Мейте Оремлянд (пізніше – Марія Вольнянська), подруга дитинства моєї мами, залишилася в Україні аж до 90-х років і завжди підтримувала зв’язок із мамою. Йосель Адес, якого переховували мої батьки, приїжджав із родиною в Щитинську Волю, відвідував наших рідних. Моя мати жила вже в Запорізькій області, але вона приїхала тоді на Волинь, щоб зустрітися з Йоселем. Я вдячна моїм батькам, що вони залишили нам приклад, як треба любити людей. Я також, як і батько, читаю Біблію, яка навчає любити Бога та ближніх». Зі спогадів Віри Марчук

3 січня 1996 р. Яд Вашем присвоїв Віриним батькам Євтихію та Ганні Марчукам почесне звання «Праведник народів світу». Їхні імена викарбувано на дошці в саду Праведників народів світу в Єрусалимі. 23 жовтня 2017 р. Віра зі своїм братом та дітьми їздила на церемонію нагородження Праведників народів світу до Києва, де вони отримали диплом та медаль на ім’я Євтихія і Ганни Марчуків.

Нечипоренко Анастасія Ігнатченко Ілона Жиріхова Карина

м. Запоріжжя

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі