Мекеліто Зінаїда та Цвирко (Мекеліто) Любов

До початку окупації м. Кривий Ріг нацистами Зінаїда Дмитрівна Мекеліто (уроджена Кавецька) працювала вчителькою російської мови та літератури в середній школі. Це була скромна інтелігентна жінка, дочка священника, яка повністю присвятила себе роботі. Учні любили її і довіряли свої таємниці, а колеги поважали за працелюбність та добросердя.

Зінаїда Мекеліто народилася в 1900 р. в м. Кам’янець-Подільський. Її батько, Дмитро Кавецький, був настоятелем місцевого Олександро-Невського храму. У 1935 р. його змусили зректися священницького сану та як «нетрудовий елемент» депортували вглиб СРСР. Чоловік Зінаїди, Василь Касіянович Мекеліто, був офіцером Української Галицької армії. Після утвердження радянської влади залишився на теренах УСРР та прийняв радянське громадянство. На початку 1930-х рр. подружжя переїхало до м. Кривий Ріг. Василь викладав німецьку мову в Криворізькому гірничорудному інституті, а також читав лекції в партійній школі. У 1937 р. його заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності та організації «Повстанського центру», розстріляно навесні 1938 р. Зінаїда Мекеліто не мала жодних відомостей про долю чоловіка й продовжувала чекати на нього.

Німецькі війська ввійшли до м. Кривий Ріг 14 серпня 1941 р. Зінаїда Дмитрівна, щоб зайвий раз не зустрічатися з представниками нової влади, оселилася якнайдалі на околиці.

Минуло небагато часу, і в двері дому Зінаїди Мекеліто на Гданцевці, де вона мешкала з донькою Любов’ю, хтось тихо постукав: «Хто там?». – «Відкрийте, Зінаїда Дмитрівна!» Хвилинне вагання, і жінка відчинила двері. На порозі стояв Вєня Гдалевич! Її неслухняний учень! Він був поранений і тяжко спирався на палицю.

Парубок виглядав знеможеним, однак знайшов сили розповісти про те, що був командиром танка, котрий підбили в бою під м. Дубно, а його частина потрапила в оточення.

Упродовж кількох днів поранений у плече Веніамін блукав по окрузі, доки не дістався до свого рідного м. Кривий Ріг. Там він довідався, що його батьки були евакуйовані. Самотній та безпорадний Веніамін подався до хати Зінаїди Мекеліто.

Ховати червоноармійця, та ще й єврея, було небезпечно, але виходу не було – занадто слабким був Вєня. Він залишився в родини Мекеліто. Веніаміна переховували в гардеробній шафі, постійно дослухаючись до кожного звуку з вулиці.

14 жовтня 1941 р. на території двох шахт (№ 5 та «Південна») нацисти убили близько 7 тис. євреїв – мешканців міста.

Був листопад 1941 р. В одну з ночей у двері знову хтось постукав. На порозі стояв чоловік у брудному та обірваному одязі. Це був Борис Львович Муравський – директор школи, в якій до війни працювала Зінаїда Дмитрівна. Борис Львович із перших днів війни пішов на фронт і був командиром військового підрозділу, який потрапив в оточення під час відступу. Він опинився в полоні, утік та пробирався до своїх. Муравський дуже тяжко потерпав від вошей та недоїдання, був у пригніченому стані. Борис переховувався в родини Мекеліто упродовж кількох тижнів.

Переховувати двох стало складніше, до того ж частим і непроханим гостем у будинку Зінаїди став один із поліцаїв. Проте деякий час все минало добре – Веніамін йшов на поправку, а Борис Львович вирішив спробувати перетнути лінію фронту й повернутися до Червоної армії. Зінаїда Дмитрівна забезпечила Муравського документами свого репресованого чоловіка, їжею та грошима. Борис Львович пішов у невідомість. Лише після війни, коли Муравський повернувся до м. Кривий Ріг і зустрівся із Зінаїдою та її донькою, вони дізналися, що план удався.

Після відходу Муравського жінка потрапила до списків осіб для праці у Німеччині. Питання вирішила довідка про те, що вчителька хвора. Цю довідку допомогли дістати знайомі.

За роки нацистської окупації дім Зінаїди Дмитрівни Мекеліто став прихистком для багатьох людей, що опинилися в небезпеці. Там переховувалися сусід Захаров, якого теж хотіли відправити в Німеччину, учениця – єврейка Олександра Ракова, єврей-комуніст Борис Рейниш-Січкар із двома доньками. Борис Рейниш був одружений з українкою і мав двох доньок. Як тільки почалася окупація, дружина сховала його у своїх родичів, але в разі обшуків він переховувався в будинку родини Мекеліто. У середині 1942 р. Зінаїда з донькою викопали у своєму саду яму, замаскувавши її дерев’яними дошками та цеглинами.

Відтоді Веніамін Гдалевич ховався в цій схованці постійно, а Борис Рейниш нерідко до нього приєднувався. Коли окупанти розпочинали пошуки дітей від змішаних шлюбів, сюди ж приходили й дочки Бориса – Ірина та Надія. Упродовж двох років Зінаїда Дмитрівна Мекеліто боролася зі страхом і матеріальними злиднями, щоб врятувати євреїв. Їй часто доводилося продавати свої особисті речі, щоб забезпечити їжею усіх домочадців. Однак, незважаючи на труднощі, для всіх знаходилося місце в будинку та серці мужньої жінки.

Коли фронт наблизився до м. Кривий Ріг, пішов Гдалевич Вєня. Він успішно перейшов за лінію фронту й завершив війну танкістом. Відслуживши в армії, повернувся й Борис Львович Муравський та продовжив працювати директором школи. Після війни Зінаїда Мекеліто два роки викладала в середній школі № 25. Сьогодні школа має статус центрально-міського ліцею. У 2019 р. на будівлі ліцею відкрили меморіальну дошку, присвячену подвигу скромної вчительки – Мекеліто Зінаїди Дмитрівни. У 1948 р. її родина переїхала в м. Нестеров Львівської області, де вона продовжила свою педагогічну діяльність.

У 1959 р. Зінаїда Мекеліто нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ст., а 9 липня 1997 р. Яд Вашем удостоїв Зінаїду Мекеліто, а також її доньку, Любов Цвирко (уроджену Мекеліто), почесного звання «Праведник народів світу».