Мельники Андрій, Ганна й Анастасія

Подружжя баптистів Андрія та Ганни Мельників мало невелике господарство у с. Сопачів Рівненської області. Андрій утратив обидві ноги внаслідок тяжкого поранення під час Першої світової війни.

Через рік після того, як район окупували німці, у вересні 1942 р., Мельники сховали в себе єврейського хлопчика Авраама Апельбойма. То був син знаного в окрузі торгівця Моше Апельбойма із с. Стара Рафалівка. Доки ліквідовували Старорафалівське гетто, Авраам тиждень переховувався в ньому, а потім зумів утекти. Хлопчина пройшов 20 км, перш ніж дістався будинку Мельників.

Андрій та його дружина, прийнявши хлопчину в себе, сховали його в сараї. Він провів там близько 10 днів, упродовж яких Анастасія, молодша дочка Мельників, щодня носила йому їжу й розповідала новини.

Допоміжна поліція, набрана з місцевого населення, постійно проводила обшуки в усьому регіоні, розстрілюючи кожного знайденого єврея.

Від Анастасії Авраам дізнався, що його батько, брат Шмуель та ще кілька одноплемінників утекли з трудового табору й ховалися в лісах. Хлопчик попросив свого рятівника спробувати зв’язатися з його сім’єю. Андрієві це вдалось, відтак Авраамів батько забрав сина до лісової схованки. Після того Мельники й надалі допомагали євреям, приносячи їм їжу до лісу й пускаючи переночувати. Вони вірили, що рятувати гнаних – обов’язок кожного доброго християнина.

Авраам, його батько та брат вижили й у 1946 р. емігрували до британської підмандатної Палестини. У 1990 р. вони відновили зв’язок із нащадками родини своїх рятівників.

28 червня 2000 р. Яд Вашем удостоїв Андрія та Ганну Мельників та їхню доньку Анастасію почесного звання «Праведник народів світу».