Мельник Олександра, Харченко (Мельник) Таїсія, Мельник Віктор

Олександра Мельник проживала в с. Видошня на Хмельниччині. У 1930-х рр. її чоловіка депортували до Сибіру. Залишилася з чотирма маленькими дітками. Особисті життєві негаразди навчили її бути співчутливою і допомагати тим, хто потрапив у біду.

У грудні 1941 р., почувши від знайомих про знищення євреїв у одному з гетто м. Проскурів (нині – м. Хмельницький), жінка разом зі старшими дітьми вирушила до міста, щоб дізнатися про долю доньчиної шкільної подруги Соні Берштейн та її мами Фаїни. Мельники запропонували єврейкам перебратися до них у село, доки ситуація залишатиметься такою напруженою.

Упродовж наступних 11 місяців мати й донька переховувались у будинку Олександри. Щоб прогодувати підопічних, вона брала замовлення на пошиття й лагодження одягу, а Фаїна допомагала їй у тій праці.

На початку 1942 р. до Мельників по допомогу звернулася Фаїнина сестра Поля Крайзман. Вона з трьома дітьми втекла з гетто м. Зіньків і шукала прихистку. Олександра допомогла єврейці дістати документи на українське прізвище, з якими та влаштувалася на роботу в колгосп.

У м. Проскурів гетто було ліквідовано 30 листопада 1942 р. Того дня окупанти розстріляли близько 5 тис. євреїв. 7 та 8 грудня були також розстріляні євреї з робітничого табору міста. Серед місцевого населення почастішали облави та обшуки. Олександра домовилася з двома надійними людьми, які погодилися переправити Фаїну та Соню на території, підконтрольні румунам. Усе задумане вдалось, і Берштейни оселилися в гетто м. Могилів-Подільський, де й дочекалися вигнання окупаційних військ навесні 1944 р. Крім того, Мельники допомогли дістатися до Трансністрії єврейським родинам Лахманів, Гройсбергів, Дитинських та Лопатиних.

У 1994 р. Яд Вашем визнав Олександру Мельник та її дітей Таїсію Харченко й Віктора Мельника Праведниками народів світу.