Миронюки Оксенія та Сава

У часи окупації Сава й Оксенія Миронюк проживали в с. Підгайці на Волині. Цей край був домівкою для представників багатьох національностей та конфесій. Тут проживали українці, поляки, росіяни, вихідці з Чехії та Німеччини. До початку Другої світової війни третьою за чисельністю етноконфесійною громадою Волині була єврейська – ледь не кожен десятий мешканець краю був єврейського походження. Більшість єврейського населення регіону проживала в містах та містечках, займаючись крамарством і ремісництвом. За даними перепису населення Польщі 1931 р., євреї становили 48,5 % від населення м. Луцьк, а в менших населених пунктах, наприклад, Любомлі чи Дубровиці, єврейська громада становила до 90 % населення.

На початку німецько-радянської війни єврейська спільнота м. Луцьк сягнула 20 тис. осіб, швидко збільшуючись за рахунок біженців із заходу, які тікали від нацистської окупації. Із встановленням нацистського окупаційного режиму ця численна етноконфесійна громада була поставлена на межу існування. У Луцьку, Рівному та інших населених пунктах новоствореної Генеральної округи Волинь-Поділля були створені гетто. В’язні гетто примусово виконували важку та принизливу роботу: прибирали вулиці і вбиральні, здійснювали будівельні та відновлювальні роботи. Кваліфікованих ремісників з гетто перевозили до трудових таборів. Ці заходи супроводжувалися масовими вбивствами, організованими зондеркомандою 4а.

Проте максимального масштабу вбивства єврейського населення сягнули в серпні – листопаді 1942 р. під час ліквідації гетто. В’язнів вивозили за межі міста і розстрілювали біля заздалегідь виритих траншей. Із 205 тис. євреїв, які проживали на Волині до початку окупації, врятувалися лише ті, хто втік із гетто чи трудових таборів і переховувався у навколишніх селах.

Серед уцілілих був єврейський хлопець Ігнацій Шац із батьком. Після ліквідації луцького гетто вони жили у схованці, облаштованій одним із жителів міста. Коли ж залишатися там стало небезпечно, Ігнацій з батьком шукали прихистку в селах. На деякий час вони зупинилися в домі лісника, який був відомий своїми симпатіями до євреїв. Батько Ігнація залишив його в господі лісника і вирушив далі, але був виданий нацистам та страчений. Тому ще один молодий втікач, який переховувався в лісника Давид Прінзенталь забрав хлопця із собою до оселі Миронюків.

Оксенія та Сава Миронюки належали до баптистської громади с. Підгайці. Вони з радістю погодилися допомогти хлопцеві і прийняли його. Незабаром Ігнацій став частиною баптистської спільноти – він легко запам’ятав їхні молитви та гімни і навіть сам склав кілька молитов, які згодом вивчила громада.

Утім, отримавши прихисток у подружжя Миронюків, Ігнацій все ще перебував у небезпеці. До того ж Сава й Оксенія ризикували розділити з хлопцем його долю, якби окупаційна адміністрація дізналася, що вони переховують єврея.

Це ледь не сталося наприкінці 1943 р. Одного дня, коли Ігнацій перебував у домі Миронюків, до с. Підгайці увійшли німецькі солдати у супроводі місцевої поліції. Жодної можливості сховати юнака вже не було. Єдине що залишалося –молитва, тож Сава й Оксенія впали навколішки та почали молитися.

Німецькі солдати пройшли повз дім Миронюків, й Ігнацій був врятований. Віряни баптистської спільноти сприйняли це як диво і ще багато років після закінчення війни переповідали цю історію.

Ігнацій Шац залишався в господі Миронюків до вигнання нацистів із Волині, але побачити кінець війни йому не вдалося. Він вступив до лав Червоної армії та загинув у бою. Давид Прінзенталь після закінчення війни переїхав до Ізраїлю та ще довго листувався з подружжям Миронюків.

13 вересня 1983 р. Яд Вашем удостоїв подружжя Миронюків звання «Праведник народів світу».