Мовчани Павло й Тетяна

Раїса Держанська проживала з батьками й братами в містечку Янів (нині – с. Іванів) на Вінниччині. Із початком німецько-радянської війни її батька Єфима та старшого брата Абрама мобілізували на фронт. Рая разом із матір’ю Ривою та молодшим братом Михайлом не встигла евакуюватися.

Уже в липні 1941 р. німецькі війська зайняли містечко. Окупаційна влада відразу вжила антиєврейських заходів: місцеві євреї мусили позначити свої житла літерою «J» (Jude – єврей, нім.), носити на одязі шестикутну зірку (а згодом жовте коло), покидати містечко було заборонено. Окрім виснажливих примусових робіт єврейське населення потерпало від грабунків та знущань допоміжної поліції.

«Дорослих ганяли на роботу й за кожну мерзлу картоплину чи буряк били і вбивали. Брата мого Мішу побили так, що він залишився калікою, ходити не міг, поламали ребра, ноги. Кожної ночі вони розважалися: щоби люди не спали, вони били вікна, влаштовували збір золота, тобто вимагали контрибуцію, а якщо не було нічого, то били. Кілька разів виганяли на площу, оточували кулеметами й казали: “Даємо п’ять хвилин на прощання”… Починалися крики, плач. Кожна мати хапає своїх дітей і біжить, а вслід нам стріляють і щоразу по кілька осіб убивають». Зі спогадів Раїси Держанської

У березні 1942 р. янівських євреїв було зігнано в гетто, а вже 30 травня розпочалася його ліквідація. На світанку німецька жандармерія за підтримки угорських підрозділів та місцевої допоміжної поліції зігнала в’язнів гетто на околицю містечка, де підрозділи німецької поліції безпеки над викопаними заздалегідь ямами розстріляли близько 1 тис. євреїв.

Рая дивом урятувалася.

«Уночі лив дощ, нас виганяли на розстріл. І коли німці відволіклися, почали бити, люди кинулись на них. У цей час мама мене штовхнула в чагарник і прошепотіла: “Рятуйся, татові розповіси де ми!”. Я навіть не зрозуміла, як собаки мене не знайшли». Зі спогадів Раїси Держанської

Рива наказала доньці тікати в сусіднє с. Кам’яногірка, до знайомої жінки на ім’я Мотря, якій залишила сімейні коштовності в обмін на допомогу в разі небезпеки. Коли виснажена дівчинка нарешті дісталася села, Мотря заради наживи вирішила здати її до комендатури, але Рая розгадала підступ господині й утекла.

Кілька місяців єврейка поневірялася сусідніми селами в пошуках їжі та притулку, аж доки опинилася в с. Осолинка.

Видаючи себе за Софію Ящишину – сироту з дитбудинку в містечку Янів, Рая пропонувала людям послуги няньки. Так вона й опинилася на подвір’ї родини Мовчанів, які мали однорічного сина Петра.

Мовчани були знаними господарями в селі. Павло теслярував, зводив односельцям будинки. За щирість і доброту місцеві називали його ласкаво Павлунцем.

Доти Павло Авксентійович уже встиг побувати на фронті в складі Червоної армії, потрапити в полон, утекти з примусових робіт у Німеччині й, повернувшись у рідне село, налагодити контакти з місцевими партизанами.

Господарі запросили дівчинку до себе, хоча відразу зрозуміли, хто вона насправді.

Аби приховати єврейську зовнішність, Раї обрізали кучеряве волосся, дали селянський одяг і наказали постійно ходити в хустці.

«Я залишилась, вони мені завжди казали носити хустку (щоб не було видно кучерів), вони здогадалися, хто я, але разом з тим ніколи про це не говорили, завжди тактовно говорили, щоб я не лякалась. Вони робили все, щоб у селі ніхто не знав, хто я». Зі спогадів Раїси Держанської

Щоб уникнути поголосу серед місцевих, Павло з допомогою родичів із сусіднього с. Вербівка, добув для єврейки «українські» документи. Відтак у селі «Софію» знали як вербівську племінницю Мовчанів, яка приїхала доглядати за малолітнім Петром.

Дівчинка залишалася в українській сім’ї до 1946 р., доки її, повернувшись із фронту, знайшли батькові брати й забрали до м. Вінниця.

Після війни Раїса працювала на вінницькому головпоштамті, вийшла заміж і певний час прожила на Далекому Сході, а в 1991 р. році виїхала до Ізраїлю. Весь цей час Раїса Цодікова (Держанська) підтримувала зв’язок із Мовчанами й досі зберігає дружні стосунки з їхніми нащадками.

13 грудня 1994 р. Яд Вашем удостоїв Павла й Тетяну Мовчанів звання «Праведник народів світу».