Муленки Семен і Дарія

Згідно з даними перепису населення 1939 р., в Миколаївській області проживало 44 269 євреїв, зокрема в м. Миколаїв 25 280 осіб, що становило понад 15 % його жителів. Очевидно, що через швидкі темпи німецької окупації багатьом із них не вдалося евакуюватися.

У містечку Нова Одеса євреї оселилися наприкінці XIX ст. У 1897 р. їх проживало там 1010 осіб (18,3 % кількості населення); у 1910 р. – 4205 осіб (42 %). У 1868 р. діяла одна синагога, в 1910 р. – вже дві.  Однак, до кінця 1930-х рр. більшість її представників покинули населений пункт: у 1939 р. там залишалося 228 євреїв, які становили лише 3,8 % жителів.

Семен і Дарина Муленки з дочкою Надією проживали в с. Женевка Новоодеського району Миколаївської області. Серед знайомих подружжя були Яків і Бетя Ленермани з дітьми Манею, Меїром та Ізею (16, 12 і 9 років відповідно), які проживали в районному центрі.

У серпні 1941 р Миколаївську область було окуповано. Німецькі та румунські частини зайняли с-ще Нова Одеса 12 серпня 1941 р. Більшості тамтешніх євреїв пощастило піти до їхнього прибуття.

У вересні того самого року в райцентрі у великому дворі між будинками на головній вулиці було створено гетто, до якого потрапила й родина Ленерманів. Там було зібрано євреїв із самого с-ща Нова Одеса й району, а також біженців із Бессарабії. Звідти їх групами виводили на розстріл – на територію цегельного заводу. Гетто с-ща Нова Одеса проіснувало зовсім недовго. Наприкінці вересня – на початку жовтня 1941 р. 125 його в’язнів було страчено неподалік населеного пункту.

Із допомогою партизанів Ленермани втекли з гетто. Від кінця 1941 р. до середини літа 1942 р. їхня сім’я із п’ятьох осіб переховувалася в райцентрі та по селах району. Ховалися вони зазвичай не всі разом, а по двоє або поодинці, пересиджували на горищах або в сараях світлий час доби. Уночі отримували їжу від людей, які їм співчували. Іноді (переважно взимку) ночували в них у домівках. Яків Ленерман (глава родини) мав друга Петра Левіна – єврея, який дістав собі документи, що підтверджували, ніби він караїм. Караїми не зазнавали таких переслідувань, як юдеї регіону. Після втечі Ленермани певний час переховувались у Левіна, пов’язаного з місцевим підпіллям. Він був чоботарем. Коли бачив, що клієнт не антисеміт і порядна людина, – питав, чи зможе той допомогти з продуктами або дати тимчасовий притулок одному або двом євреям. Отримавши згоду – повідомляв Ленерманам. Яків теж був шевцем і намагався відплатити доброчинцям своєю працею.

Серед них був і Семен Муленко.

Ленермани перейшли до Семена й Дарії Муленків, у яких переховувалися довго – аж до середини 1943 р. Їхніми укриттями зазвичай були сарай, горище та льох у саду. Улітку 1942 р. в районі почастішали облави. Тоді Семен Муленко через свого родича, який працював у поліції, дістав два бланки посвідчення особи й заповнив їх на імена Ольги та Микити Муленків. Фотографії Якова та Беті Ленерманів у ці документи вклеїв Петро Левін. У дітей документів не було, кожен просто вибрав собі християнське ім’я замість єврейського. Маня стала Машею, Меїр – Мироном, а Ізя – Юрою, всі під українським прізвищем Муленко.

Ленермани користувалися гостинністю Семена й Дарії до часу, коли їхнього першого рятівника Петра Левіна було раптом заарештовано, а потім розстріляно як партизана.

Через острах, що на них теж донесуть, на початку літа 1943 р. Ленермани пішли від Муленків, розділившись на дві групи: Яків і Меїр вирушили до сусіднього району з провідником, якого раніше знайшов їм Левін, до с. Ольгопіль Єланецького району Миколаївської області, де спочатку жили в Миколи Старощука, а потім – у Єлизавети Залуженко, за доносом якої влітку 1943 р. були заарештовані й розстріляні.

Бетя з Манею та Ізею, видаючи себе за українців, оселилися в с. Веселе Новоодеського району Миколаївської області. Працювали в колгоспі, як усі. Господиня, в якої вони знімали кут, представляла їх як своїх родичів, не знаючи, що вони євреї.

Після облави на молодь Маня разом з місцевими юнаками та дівчатами була насильно вивезена на роботу в Німеччину. Вона повернулася до України в 1946 р., вже будучи заміжньою, знайшла матір і молодшого брата. Мати й син Ленермани прожили в с. Веселе до 1949 р. Потім переїхали в м. Миколаїв. Мати повернулася на своє прізвище Ленерман. Син Юрій (Ізя) залишився Муленком, так було легше жити. В обласному центрі згодом вони зустрілися зі своїми рятівниками Семеном та Дарією Муленками та їхньою дочкою Надією Муленко (у заміжжі – Безверхня).

17 липня 2005 р. Яд Вашем удостоїв Семена і Дарію Муленко звання Праведника народів світу.