Нагорний Василь та Марія

Василь Нагорний із дружиною Марією та двома дітьми: п’ятирічною Раєю і дворічним Віктором – проживав у с. Дашів на Вінниччині.

Із початком німецької окупації в селі почалося переслідування євреїв. Усіх, хто мав єврейське походження, поступово зганяли з навколишніх населених пунктів у гетто смт Іллінці чи м. Гайсин. Згодом, під час так званих акцій, їх вивозили за межі міст і розстрілювали. У 1941–1942 рр. нацисти організували кілька каральних акцій.

У грудні 1941 р. до будинку Нагорних постукав 12-річний Юзеф Погребинський. Василь і Марія знали хлопця та його родину: ті були з місцевих. Юний гість розповів, що мати наказала йому за першої нагоди втікати з колони, коли їх вели на розстріл, і просити допомоги в селян. Подружжя Нагорних вирішило допомогти хлопцеві й упродовж року переховувало його на своєму обійсті. Утаїти це від недоброзичливців не вдалося, на родину донесли. Василя з вимогою видати єврея викликав до себе місцевий староста. Чоловікові вдалося умовити останнього, переконати, що він вижене хлопця й більше не допомагатиме. Тим часом, відправивши Юзефа до своїх родичів у с. Верхнячка, Василь Нагорний роздобув документи на українське прізвище. Із фіктивною довідкою єврейський хлопець проживав у сусідньому селі до вигнання гітлерівців.

Після війни Юзеф Погребинський оселився в м. Харків. Упродовж життя підтримував дружні стосунки зі своїми рятівниками.

У 1995 р. Яд Вашем визнав Василя та Марію Нагорних Праведниками народів світу.

/