Банк портретів / Нежевенко Єфросинія, Филимон, Віра та Олена

Нежевенко Єфросинія, Филимон, Віра та Олена

На 1939 р. у м. Вінниця проживало 33 150 євреїв (35,6 % загальної кількості населення). Коли з початком війни між Третім райхом та Радянським Союзом частину чоловіків було мобілізовано до Червоної армії, а деякі сім’ї евакуювались, у місті залишилося близько 18 тис. євреїв.

Вінницю було окуповано 19 липня 1941 р., а вже наприкінці місяця сталося перше масове убивство євреїв німецькими підрозділами, жертвами якого виявилося 146 осіб. Частину з них становили члени першого вінницького юденрату (єврейської ради), вбиті поліцією безпеки та представниками служби безпеки СС у перші-таки дні його існування.

Ще 600 вінницьких євреїв стратила айнзацкоманда-6 у першій половині серпня 1941 р.

12 вересня 1941 р. близько тисячі представників єврейської молоді розстріляв особовий склад 3-ї роти 304-го резервного батальйону біля с. Шереметка Вінницького району. Загальне керівництво розстрілами здійснював лейтенант поліції Паніс, командир 1-го взводу 3-ї роти.

19 вересня 1941 р. близько 10 тис. осіб стратив 45-й резервний батальйон.

Филимон Нежевенко, його дружина Єфросинія та їхні доньки Олена (1925 р. н.) й Віра (1928 р. н.) жили на околиці Вінниці, були парафіянами православної церкви. У квітні – червні 1942 р. в їхньому будинку ховався Яаков Калиновський, із яким господарів познайомила в жовтні 1941 р. єврейка-дантистка. Калиновський жив у Вінниці. На самому початку війни пішов на фронт, а в серпні 1941 р. потрапив у полон.

Через місяць, утікши, повернувся до рідного міста, де виявив, що квартиру пограбовано: винесли все, що могли. Зате дізнався, що батькам пощастило евакуюватися до Середньої Азії. До квітня 1942 р. Яаков Калиновський жив у знайомої дантистки, але 16 квітня 1942 р. всім місцевим євреям було наказано зібратися на стадіоні, тож вона та її чоловік самі стали шукати прихистку в когось із неєврейських друзів. Калиновський вирішив звернутися по допомогу до Нежевенків. Ті впустили його в дім, нагодували, приготували ліжко. Почувши наступного дня, що всі євреї, які прийшли на стадіон, були вбиті, Нежевенки переселили Яакова на горище будинку, де було безпечніше. Филимон Нежевенко або котрась із його дочок двічі на день приносили Калиновському їжу, повідомляли новини з фронту й робили все можливе, щоб підняти йому настрій. Поки втікач ховався в Нежевенків, вони кілька разів намагалися дістати для нього підробні документи. Одного разу на горищі виникла пожежа, і тоді Яакова переселили в інше укриття.

Одного разу до Калиновського дійшли відомості, що за 40 км від Вінниці, в м. Жмеринка, яке контролює румунська адміністрація, існує велике гетто для євреїв. На його прохання Филимон Нежевенко знайшов провідника, і той перевів Яакова через р. Південний Буг, по якій пролягав кордон між німецькою та румунською окупаційною зонами. Невдовзі Яаков Калиновський дістався Жмеринки й там, у березні 1944 р. став свідком визволення міста від окупації нацистів.

Упродовж багатьох повоєнних років порятований підтримував добрі стосунки з родиною Нежевенків, їхній зв’язок не перервався навіть після його еміграції в Ізраїль.

30 червня 1983 р. Яд Вашем удостоїв Филимона, Єфросинію та Віру Нежевенків, а також Олену Бородай (Нежевенко) звання «Праведник народів світу».

Єгор Хитриченко

м. Київ

КНУ ім. Тараса Шевченка

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі