Новак (Нанинець) Ольга

Місто Борислав на Львівщині, відоме всім із творчості Івана Франка, лежить за 75 км на південний захід від обласного центру. Воно було «нафтовою столицею» Галичини. У житті його, як і багатьох інших містечок та міст краю, єврейська громада посідала помітне місце. Традиційними промислами її представників були торгівля та олійництво. Відомо, що напередодні Другої світової війни в м. Борислав налічувалося близько 13 тис. євреїв. Трагічний поворот в історії їхньої громади стався 1 липня 1941 р. – з приходом німецьких військ.

Уже наступного дня мали місце перші вияви насильства. Спершу було вбито близько 300 євреїв. Згодом у місті облаштували гетто. Наприкінці листопада 1941 р. почалось організоване знищення: приречених розстрілювали в лісах, а в 1942 р. кілька разів вивозили до Янівського концтабору й табору смерті Белжець. Загалом від нацистського терору загинуло близько 10 тис. євреїв м. Борислав.

У ті страшні дні в місті сталася дивовижна історія порятунку. Рятівницею цілої родини стала Ольга Нанинець, якій на початку німецько-радянської війни було 22 роки. Вона виросла у православній родині. Батько був лісником, а мати – шкільною вчителькою. Батьківська оселя була в с. Плав’я. Сама Ольга працювала секретаркою міської управи й разом із подругою Станіславою Соколовською орендувала квартиру в місті.

Коли в м. Борислав почалося знищення євреїв, небагато сміливців простягнуло руку допомоги приреченим, адже всі знали про неминучість смертної кари в разі викриття. Утім, Ольга вже в серпні 1942 р. допомагала сусідській єврейській родині. Візери переховувалися від розправи у підвалі будинку. Дівчина носила їм харчі та воду, розповідала міські новини.

Доленосним для неї стало знайомство з Лешеком (Шломо) Надлером. На момент зустрічі йому було 33 роки, він був бориславським євреєм і працював на восковій фабриці. Лешека дуже непокоїла доля його матері Цилі та 25-річної сестри Альки. Вони потребували надійного сховку: якщо йому як робітникові не загрожувало негайне знищення, то його рідні таких «гарантій безпеки» не мали.

Ольга прихистила всю родину Надлерів у маленькій квартирці, яку орендувала вдвох зі Станіславою Соколовською. Важливо підкреслити роль подруги: вона дала свою мовчазну згоду на порятунок, а отже, ризикувала не менше.

Небезпека чатувала всюди. Сусіди підозрювали, що в будинку є таємні мешканці, й могли донести про це нацистам, щоб убезпечитись самим. Тож діяти слід було рішуче. Ользі вдалося роздобути фальшиві «арійські» документи для Альки, сестри Лешека, яку вона відправила переховуватися до с. Кальне, за 120 км від Борислава. Там мешкала її заміжня сестра Дзюня. Саме в неї Алька прожила період нацистської окупації аж до приходу Червоної армії.

Урятувалась і Циля. Її прихистила колишня хатня робітниця родини Надлерів, українська дівчина Настя. Згодом Ольга орендувала більшу квартиру на верхньому поверсі будинку, де розміщувалася фабрика морозива. Туди перебралися Лешек і Циля, яка, втім, не пережила Голокосту. Відомо, що Ольга допомагала врятуватися й іншим євреям – родичам Надлерів Густаву та Аделі Шиндельманам, хлопцю-сироті Адольфові Штерну та одруженому з українкою Долеку Вексельбергу. Усі вони дожили до вигнання з м. Борислав нацистів у серпні 1944 р. Відтак урятовані роз’їхалися світом.

У 1945 р. життя Ольги Нанинець і Лешека Надлера змінилося докорінним чином. Рятівниця та врятований одружились і перебралися до Австралії. Новим прізвищем подружжя стало Новак.

31 березня 2003 р. подвиг Ольги Новак у роки війни отримав належне визнання. Вона була удостоєна звання «Праведник народів світу». Померла рятівниця у 2011 р.