Опанасенки Кирило й Дарія, Купчик (Опанасенко) Варвара

Кирило й Дарія Опанасенки проживали у власному будинку на околиці смт Корюківка (нині – м. Корюківка). Місцеві жителі називали той куток Хворости. Кирило Іванович працював лісником, а ще займався пошиттям взуття. Був приязним чоловіком, мав багато знайомих. У подружжя була одна донька – Варвара (1916 р. н.).

Під час нацистської окупації Опанасенки переховували щонайменше трьох осіб єврейської національності: 17-річного Матвія (Мотель) Кричевського, 14-річного Арона Тумаркіна та його матір Євдокію Тумаркіну.

Восени 1941 р., коли в смт Корюківка почалися перші переслідування євреїв, Есфір Кричевська, чоловік якої з перших днів німецько-радянської війни був на фронті, привела до Опанасенків свого старшого сина Матвія. Сама з двома молодшими доньками Беллою та Шайєю залишилася вдома. Невдовзі вони були вивезені із селища й страчені.

Опанасенки переховували Матвія Кричевського до середини грудня. Відчуваючи небезпеку, Кирило провів юнака в ліс і допоміг знайти партизанів. У 1944 р. партизанське життя Матвія змінилося на фронтове. Війну він закінчив старшиною, мінером 70-ї армії 2-го Білоруського фронту.

Під час Голокосту родина Опанасенків надала прихисток також Євдокії та Арону Тумаркіним. Мати із сином попросили допомоги, бо знали Кирила й Дарію як добрих людей. Євреїв переховували на горищі, в сіннику, в підвалі та під піччю. Українська родина наражала себе на великий ризик, адже повз її будинок проходила дорога на с. Холми (нині – с-ще Холми Корюківського району), якою часто їздили німці. Згодом Кирилові Івановичу вдалося переправити підопічних до партизанів.

У партизанському загоні Євдокія була кухарем і швачкою, Арон – бійцем. В одному з боїв він зазнав поранення в ногу й решту життя накульгував. Після війни родини Тумаркіних та Опанасенків підтримували дружні стосунки. Згодом євреї емігрували до Ізраїлю.

У 2012 р. Яд Вашем визнав Кирила й Дарію Опанасенків та їхню дочку Варвару Купчик Праведниками народів світу.