Павлишини Іван і Катерина, Лубінець Федір

Іван і Катерина Павлишини з трьома дочками-підлітками жили на х. Дубники неподалік м. Бурштин на Івано-Франківщині. Німецькі війська окупували їхню місцевість на початку липня 1941 р. й одразу почали встановлювати «новий порядок». Насамперед обмеження стосувалися євреїв. У містах та селищах Івано-Франківщини для них були створені гетто й трудові табори. Відбувалися переслідування, страти ні в чому не винних громадян. У сусідніх м. Бурштин та смт Букачівці (нині – с-ще Букачівці Івано-Франківського району) єврейські житлові райони й робочі табори з’явилися також. Туди окупанти переселили євреїв з усіх околиць. Пізніше ці місця стали пересильними пунктами для єврейських в’язнів, яких вивозили до концтабору в м. Белжець (Польща). Повсюди ширилися чутки про жахливі умови життя, важку працю приречених, а також про розстріли всіх, хто намагався втекти й урятуватися.

Наприкінці 1942 р. на порозі дому Івана й Катерини Павлишиних з’явився немісцевий хлопець, який попросив їжі. Гість признався господарям, що він єврей Шимон Нагельберг із сусіднього с. Чагрів. Разом із рідними влітку 1941 р. його переселили до гетто в смт Букачівці. Шимон розповів про важкі й ганебні роботи, на які відправляли в’язнів, а також про спробу втечі та загибель усіх його рідних. Урятуватися пощастило тільки йому. Дізнавшись, що хлопцеві нікуди йти, Павлишини запропонували йому залишитися. Юний Нагельберг охоче прийняв пропозицію – вмився, переодягнувся й улаштувався в підготовленому на горищі сховку. Розуміючи всі ризики, на які вони наражають свою сім’ю, Іван та Катерина зібрали доньок і наказали їм нікому не розповідали про єврейського хлопця.

Згодом до Павлишиних звернулися й інші втікачі. Зокрема, лікар із м. Бурштин Ліпа Шумер та Яків Фельдман – обидва зі своїми дружинами. Усі вони просили прихистити їх. Після втечі з етапу ці євреї блукали околицями, переховувались у незнайомих селян, проте мусили піти, адже боялися зради. Павлишини хотіли посприяти, але були обмежені матеріальною скрутою. Тож упустили євреїв у свій дім, але вирішили довіритися сусіду Федорові Лубінцю, в якого попросили допомоги своєю чергою. Федір теж заопікувався приреченими. Готував удома їм їжу і щовечора відносив до Іванової та Катерининої хати.

Через кілька тижнів приховувати наявність чималої кількості сторонніх людей на хуторі стало куди складніше. Отож на сімейній раді вирішено було перевезти євреїв до лісу. Павлишини знали, що місцевий лісник Федір Пендерецький переховує в схронах утікачів. Тому Федір Лубінець відвіз родини Шумерів та Фельдманів у ліс, де опікуватися ними став його тезко зі своїми домочадцями.

Усі втікачі вижили. Після війни вони покинули радянську Україну: Шумери емігрували до Сполучених Штатів, а Фельдмани до Ізраїлю. Шимон Нагельберг залишався з Павлишиними до вигнання німецьких військ із регіону влітку 1944 р. й по війні теж певний час мешкав зі своїми рятівниками. У 1956 р. він переїхав до Польщі, потім – до США.

У 1997 р. Іван і Катерина Павлишини, а також Федір Лубінець були визнані Праведниками народів світу.