Паньковичі Микола, Євдокія та Андрій

Сім’я Паньковичів до війни проживала в м. Калуш Станіславської (нині – Івано-Франківська) області. Євдокія та Микола мали трьох дітей. Іще задовго до німецької окупації чоловік, працюючи в шахті, зазнав серйозної травми, тож лишився з інвалідністю назавжди. На життя Паньковичі заробляли здебільшого торгуючи фруктами із власного саду.

У липні 1941 р. м. Калуш та його околиці були окуповані німецькими військами, а вже серпні було проведено першу антиєврейську акцію, під час якої розстріляли 380 осіб. У місті було створено гетто. Джерела свідчать, що там перебувало близько 6300 в’язнів. У 1942 р. нацисти стратили ще 800 євреїв – через «неспроможність працювати». У середині весни 1942 р. населення гетто вирішили відправити в табір смерті Белжець.

Молодому єврею Йозефові Дічеку вдалося вислизнути з поїзда й уникнути концтабору. Спочатку він переховувавсь у невідомих поляків, але недовго: через облаву довелося шукати іншого прихистку. Тоді юнак і натрапив на Андрія Паньковича, 16-річного сина Євдокії та Миколи. Той забрав його додому, а згодом Йозеф привів до Паньковичів і свою наречену Регіну Лікворник. Хазяї облаштували втікачам сховок на горищі стодоли, де зазвичай зберігалося сіно. У стодолі було не дуже холодно, та і їжу туди можна було непомітно проносити у відрах під виглядом корму для худоби. Йозеф та Регіна не залишалися там постійно. Могли кілька днів побути у Паньковичів, а решту часу проводили в лісах та полях. Так було безпечніше, адже нацисти нерідко проводили облави й належало не втрачати пильності. Рятовані не могли ризикувати життям тих, хто їх рятував, тож робили все, щоб відвести від Миколи та Євдокії підозри.

Усі члени сім’ї знали про євреїв, по черзі приносили їм харчі, стояли на сторожі, коли хтось із них виходив зі стодоли, допомагали втекти якнайдалі, якщо ставало відомо про майбутньому облаву.

Так тривало до літа 1944 р., коли з м. Калуш було вигнано нацистських окупантів. Йозеф пішов в до Червоної армії, а в 1946 р. вони з Регіною переїхали в Канаду. Для Паньковичів післявоєнні роки виявилися надзвичайно важкими. Радянська влада переслідувала їхню родину, звинувативши в тому, що вони були «куркулями». Тільки в 1950-х рр. їм дозволили повернутися на рідний хутір. Водночас вони відновили зв’язок із врятованими під час війни.

2 квітня 2000 р. Микола, Євдокія та Андрій Паньковичі були удостоєні звання «Праведник народів світу».