Пастухи Гликерія та Павло

Родина Пастухів мешкала в с. Кривуха на Рівненщині. Павло та Гликерія займалися землеробством, а п’ятеро дітей допомагали їм. І без того нелегке життя селянської родини сильно ускладнилося з початком німецько-радянської війни. Уже 25 червня 1941 р. м. Дубно та решту населених пунктів району зайняли частини німецької та угорської армій. Окупанти примусили селян віддавати їм частину продуктів.

Нацисти почали жорстокі переслідування місцевої єврейської громади – однієї з найчисленніших у регіоні. До війни в самому м. Дубно мешкало близько 7 тис. євреїв, а в 1939–1941 рр. до них приєдналися ще й численні біженці з окупованої німецькими та радянськими військами Польщі. Чимало євреїв жило в районних містечках. Часто їхні громади становили до половини тамтешнього населення.

У нацистів було своє бачення майбутньої ролі краю. Із м. Дубно та навколишніх населених пунктів утворили Дубенський гебіт – територіальну одиницю у складі генеральної округи «Волинь-Поділля» із центром у м. Ровно. Це місто мало стати «столицею» райхскомісаріату «Україна». Тому «очищенню» краю від «небажаних» елементів тут приділяли пильнішу увагу. До вигнання нацистів у 1944 р. колись численна єврейська громада була майже цілком знищена.

У м. Дубно й навколишніх селах почалися «ліквідаційні акції». У липні – серпні 1941 р. районом прокотилися масові розправи німецьких військ та допоміжної поліції. Жертвами стало близько 1 тис. місцевих євреїв. Почалися конфіскації коштовностей, дорогого одягу, худоби, велосипедів та ін.

У квітні 1942 р. в низці населених пунктів (Дубно, Костопіль, Мізоч, Деражне та ін.) були створені гетто. У Дубенському гетто призначили «юденрат». Гетто було огороджене високим дерев’яним парканом та колючим дротом. Вихід із нього було дозволено лише за наявності «лати» – спеціальної жовтої позначки на одязі. Навіть усередині цього місця ув’язнення нацисти намагалися розділити людей, об’єднаних горем: в одну частину гетто переселили майстрів та кваліфікованих працівників із родинами, інша була відведена для жінок, дітей і тих, хто був «безкорисний». В’язнями гетто стали близько 15 тис. осіб із м. Дубно та навколишніх сіл.

Перша масштабна розправа над євреями Дубенського гетто відбулася 27 травня 1942 р., коли близько 7 тис. осіб із тих, кого визнали «непридатними», розстріляли за містом. Перед смертю їх знову розділили: чоловіків відправили на страту до місцевості під назвою Шибина Гора, а жінок та дітей – у с. Сурмичі, на околиці м. Дубно. Решту євреїв було знищено восени того самого року, під час ліквідації гетто. Лише небагатьом в’язням пощастило врятуватися: хтось зумів знайти схованку в гетто, комусь вдалося втекти дорогою на розстріл.

Серед уцілілих була й жінка на ім’я Геня Малер із дітьми Фанею та Єфраїмом. Їм виповнилося 15 та 12 років. Певний час вони поневірялися околицями, жили в лісі, але з настанням холодів прийшли до с. Кривуха. Селяни нагодували утікачів, але ніхто не наважився забрати їх додому. Натомість Гені порадили сховатись у покинутій стодолі. Так Малери отримали бодай який дах над головою, але прихисток був ненадійний: стодола стояла на відкритій місцевості, і людей у ній легко було помітити. До того ж у с. Кривуха вже багато хто знав про втікачку з Дубенського гетто.

Одного дня вузлик із харчами принесла Гені Гликерія Пастух. Геня вже знала: до німців дійшли чутки, що вона переховується в селі, і їхній приїзд туди лишень питання часу.

Геня благала Гликерію прихистити їх. Порадившись із чоловіком, господиня погодилася. Павло Пастух зі старшим сином Дмитром обладнав для жінки з дітьми схованку на горищі сараю, де втікачі переховувалися до настання морозів. Тоді Павло зробив для них іще одне сховище: викопав у хліві яму і прикрив її дошками.

До самого вигнання окупантів із краю родина Пастухів тримала факт переховування втікачів із гетто в таємниці. Холодної пори року Геня, Фаня та Єфраїм ховались у хліві, у спокійні й теплі часи перебиралися на горище сараю. Щоб у сусідів не виникало підозр, діти носили євреям харчі у хлів під виглядом корму для худоби – ставлячи глек з обідом у відро. Навіть після того, як Павла та його старшу доньку Марію забрали на примусові роботи до Німеччини, родина переховувала втікачку, всіляко підтримуючи її та вселяючи віру в швидке визволення.

17 березня 1944 р. сили 1-го Українського фронту вигнали нацистів із м. Дубно. Відтак Геня з дітьми повернулася до свого будинку. Вона провела у Пастухів довгих 18 місяців. По закінченні війни їхній зв’язок обірвався на довгі роки. Геня, Фаня та Єфраїм переїхали до Польщі, а звідти емігрували до Ізраїлю. Лише у 2008 р. Єфраїм повернувся до України й відшукав дітей та онуків Павла та Гликерії Пастухів.

1 серпня 2010 р. Павло та Гликерія Пастухи посмертно були удостоєні високого звання «Праведник народів світу». Диплом та медаль отримав їхній нащадок Ігор Кондратьєв.