Площадні Феодосій та Меланія

Феодосій та Меланія Площадні мешкали в м. Херсон. Подружжя було товариським, мало багато знайомих у місті й околицях. 19 серпня 1941 р. почалася німецька окупація, невдовзі гітлерівці заповзялися встановлювати «новий порядок», особливо щодо євреїв. Уже в перші дні була сформована єврейська рада (юденрат), щоб керувати в їхній громаді. На вимогу нацистів усе єврейське населення міста пройшло реєстрацію. Кілька днів потому з’явилося розпорядження здати до юденрату всі цінні речі й гроші, а також носити спереду на лівому боці одягу та на спині «єврейську зірку». За невиконання обіцяно було смертну кару.

Після реєстрації євреям повідомили, що вони зможуть проживати лише в межах окремих вулиць, поблизу перехрестя Робочої та Фрунзе (район Форштадських вулиць; сучасні вул. Форштадська, Гірського, Мозолевського та Маяковського), де історично було багато єврейського населення. 7 вересня 1941 р. там створили гетто. Перед тим із будинків виселили всіх неєврейських мешканців. У звільнені квартири заселяли євреїв з інших частин міста. Нацистська влада переконувала, що всіх їх потім вивезуть до Палестини. Їм обіцяли спокійне й організоване життя в гетто, але умови там були жахливі: невільників десятками розміщували в тісних кімнатах, де не вистачало кисню. У спеку бракувало води. Територію обнесли парканом із колючим дротом, поставили охорону. Без спеціального дозволу виходити за її межі було заборонено. Водночас неєвреїв до гетто не впускали теж.

У 20-х числах вересня жителів гетто почали переміщати до міської тюрми, а ще через кілька днів – організовано перевозити до місця розстрілу між с-щем Зеленівка та м. Херсон. Підпілля намагалося зарадити євреям, рятувало їх під час транспортування, а також улаштувало бунт у в’язниці, чим допомогло втекти з-під охорони єврейським бранцям.

Саме в цей час до Меланії звернувся її знайомий Леонтій Ставенко, який шукав постійний притулок для кількох єврейських дітей. Тих було визволено з місцевої тюрми під час однієї з підпільних операцій. Порадившись із чоловіком, Меланія погодилася ризикнути. Наступного дня Леонтій привів до квартири Площадних трирічну чорняву й чорнооку Світланку Равкіну. Її батько Самуїл Равкін служив у Червоній армії, а мати Раїса залишилась у в’язниці, де пізніше померла. Урятувати вдалося лише дівчинку та її старшого брата Віталія. Хлопчик оселився в будинку Ставенків.

Щоб не викликати підозр, сусідам Меланія сказала, що Світлана – то донька її далекої родички, яка перед смертю просила доглянути малу. Досить швидко дівчинка звикла до нової сім’ї, почала називати Площадних татом та мамою. Уже багато років подружжя мріяло про дитину, тож полюбило Світланку й робило все, щоб вона була щасливою. Наприкінці 1942 р. Феодосій приєднався до підпілля. У грудні 1943 р. під час однієї з акцій він зазнав поранення й невдовзі помер.

Після вигнання гітлерівців із м. Херсон 13 березня 1944 р. Меланія зв’язалася зі Ставенками й разом вони розшукали батька дітей Самуїла Равкіна. Улітку 1944 р. той приїхав на короткий відпочинок до міста, де зустрівся із сином, донькою та їхніми рятівниками. Це було їхнє останнє побачення: 25 квітня 1945 р. Самуїл загинув. Після цього Площадні офіційно усиновили Світлану, а Леонтій Ставенко та його дружина – Віталія. Хоч діти й не жили в одній родині, але підтримували зв’язок між собою.

Після смерті Меланії в 1987 р. Світлана Жирова (Равкіна) емігрувала до Ізраїлю. Там вона зустрілася зі своїм старшим братом. Обоє хотіли, щоб подвиг їхніх рятівників був відзначений. У 2002 р. Яд Вашем визнав Феодосія та Меланію Площадних Праведниками народів світу.