Подолян Марія та Шаповалова Софія

Газета періоду нацистської окупації «Кіровоградські вісті» 6 травня 1942 р. повідомляла, що за розпорядженням німецького командування міською управою була проведена реєстрація населення міста.

«На підставі матеріалів, які розробив статистичний підвідділ, можна вважати, що Кіровоград є українським містом не тільки за географічним положенням, а й за національним складом населення. Всього у Кіровограді зареєстровано 68 143 осіб, зокрема українців – 91,6 %, росіян – 5,9 %, молдаван – 5,9 %». Зі звіту німецького командування

Про євреїв у звіті жодного слова, бо їх не було, точніше не мало бути, за винятком небагатьох, які сховалися від убивць.

Усі місця примусового утримання (табори, гетто, тюрми) на території Кіровоградської області в роки окупації відзначалися особливо важкими умовами утримання в’язнів. Відсутність медичної допомоги, епідемії, голод, важкі фізичні роботи спричиняли високу смертність. Бранці зазнавали тортур і знущань, їх розстрілювали. Для євреїв у містах та селищах області створювали гетто, куди обманом чи примусово звозили людей із кількох районів. Доля майже всіх в’язнів трагічна: більшість нацисти знищили. Урятувались одиниці.

Марія Подолян (1914 р. н.) проживала в м. Кіровоград із чоловіком Степаном та молодшою сестрою Валею, працювала на молочній фабриці. У Валі була подруга-єврейка Марія Тишковська, сім’я якої мешкала в тому самому будинку. Наприкінці липня 1941 р. Марія відправила свою молодшу сестру до родичів у селище, а 4 серпня німці окупували Кіровоград.

30 вересня всім євреям міста було наказано з’явитися на збірний пункт. Уночі в дім до Марії Подолян прийшов невідомий їй поліцай. Сказав, що сестра в поліції і господиня повинна забрати її звідти. Вона взяла документи сестри й пішла до поліції, однак замість Валі побачила там Марію Тишковську.

Коли сім’ю Тишковської вели на розстріл, вона заявила, що є українкою і потрапила туди помилково. У поліції розповіла, що її сестру звати Марія Подолян і назвала адресу. Марія відразу зрозуміла мотив Тишковської і, не думаючи ані секунди, підтвердила, що то її сестра, віддала документи й забрала дівчину до себе додому.

Порятована провела кілька днів у Марії вдома, однак вони боялися, що сусіди їх викажуть. Подолян вирішила знайти для Тишковської надійніше місце. Сховавши дівчину на візку під копицею сіна, рятівниця відвезла її в м. Дніпродзержинськ, до своєї матері Софії Шаповалової.

Софія була знайома з Тишковськими, тож розповідь дівчини про долю сім’ї і майже всіх євреїв Кіровограда її шокувала. Сусіди Шаповалової знали, що в неї дві доньки, тому вона розповідала всім, ніби Тишковська – то і є Валя. Але дівчина вирізнялася яскравою єврейською зовнішністю, тож один із сусідів доніс на неї в поліцію.

Марію Тишковську та її «матір» привели на допит, під час якого вони обидві стверджували, що є кровними українськими матір’ю та донькою. Згодом їх відпустили, і Марія Тишковська прожила в Софії Шаповалової аж до визволення Кіровограда від нацистів 8 січня 1944 р.

Із усієї родини тільки вона залишилася живою. Багато років Марія Тишковська (після одруження – Хейзон) підтримувала дружні стосунки із Софією Шаповаловою та Марією Подолян, називаючи їх мамою та сестрою.

14 травня 1996 р. Яд Вашем ушанував Марію Подолян та її матір Софію Шаповалову почесним званням «Праведник народів світу».