Пономаренко Євдокія

Євдокія Татарка проживала в с. Преображенне Сватівського району Луганської області. Напередодні німецько-радянської війни вона працювала в місцевому колгоспі й самотужки ростила 5-річну дочку Зою.

У червні 1942 р. регіон був окупований німецькими військами. Незабаром розпочалися переслідування. Першими жертвами окупантів стали пацієнти Сватівської психіатричної лікарні, серед них 35 були євреями. Пізніше було розстріляно ще 30 осіб єврейської національності. Чутки про розстріли розлетілися усім краєм.

Восени 1942 р. у селі з’явилася незнайома жінка з двома дітьми. У сільській комендатурі вона назвалася українкою Марією Пінчук, хоча документів, що підтверджують її особистість, не мала. Говорила, що вони згоріли разом з усім іншим майном під час бомбардування. Тому вона шукає роботу і дах над головою. Староста села Трохим Коваленко дозволив Марії залишитися в селі, виділив їй порожню хату, а також запропонував їй роботу в колгоспі. Діти Марії – 16-річна Софія і 7-річний Володя – подружилися із сільськими дітьми та молоддю і, здавалося, нічим від них не відрізнялися.

Працюючи на колгоспних полях, Марія познайомилася й подружилася з Євдокією, а через якийсь час розповіла їй правду про себе. Насправді вона була єврейкою, її звали Фріда Пінсон. До війни вона з дітьми мешкала в містечку Гуляйполе сусідньої Запорізької області. На початку німецько-радянської війни вона з дітьми втекла на схід. Спочатку зупинилася в м. Алчевськ на Луганщині. Знайшла собі житло й роботу та прожила з дітьми до серпня 1942 р., поки німці не окупували і цю територію. Їм поспіхом довелося покинути будинок, оскільки багато хто знав, що вони – євреї, і існувала небезпека доносу. Тепер, влаштувавшись у с. Преображенне, Фріда та її діти відчули себе у відносній безпеці.

Євдокія по-людськи шкодувала Фріду, допомагала їй і дітям продуктами й усім необхідним. Коли серед селян виникали розмови й підозри щодо єврейського походження Марії, Євдокія намагалася переконати їх. Із настанням холодів Євдокія забрала Пінсонів у свій будинок, який був набагато тепліший, ніж їхня стара хата, і більш пристосований для життя.

Пізньої осені 1942 р. німці провели в селі облаву на молодь для відправки на примусові роботи до Німеччини. У їх числі опинилася й Софія Пінсон. Разом зі своїми товаришами по нещастю вона потрапила на завод у м. Бремен, де на неї донесла довоєнна знайома. Софія дивом вижила в концтаборі Аушвіц і після війни повернулася в Україну. Фріда й Володя жили в Євдокії до вигнання німецьких військ із регіону у вересні 1943 р. Сусіди іноді дорікали Євдокії за те, що вона надала притулок «жидівці», навіть не будучи напевно в цьому переконаними, але, на щастя, ніхто із сусідів не доніс на неї.

Після війни шляхи Фріди та Євдокії розійшлися, зв’язок перервався. Тільки у 2007 р. Володимир Пінсон знайшов дітей та онуків своєї рятівниці, яка одружилася і змінила прізвище. Зв’язок між рятівниками і врятованими було відновлено.

28 жовтня 2007 р. Євдокія Пономаренко посмертно удостоєна почесного звання «Праведник народів світу».