Ружанський Григорій

Напередодні німецької окупації в м. Бар на Вінниччині проживало близько 4 тис. євреїв, що становило понад 40 % його населення. Мало хто з них устиг евакуюватися на схід до дня приходу гітлерівців – 16 липня 1941 р. У вересні місто було умовно поділене: залізнична станція та прилегла до неї місцевість відійшли до контрольованої румунами Трансністрії, а решта території залишилася під німецькою окупацією. Одними з перших стали розпорядження, спрямовані проти єврейського населення: обмеження пересування, заборона на контакти з неєвреями та на отримання медичної допомоги. Євреїв зобов’язали носити розпізнавальні знаки: спершу – пов’язку із синьою зіркою Давида на рукаві, згодом – дві зірки, спереду і ззаду. Для обліку й використання праці всю громаду поділили на три категорії: фахівці, ремісники та «інші». 15 грудня 1941 р. було оголошено про створення трьох гетто.

Яків Фельберг разом із дружиною Хаєю та дочками Ханою і Бетею потрапив до категорії «інших». Гетто, де вони перебували, 19 серпня 1942 р. оточила охорона. Усіх в’язнів зібрали на площі й провели селекцію: відібрали дітей, молодших за 16 років, і чоловіків та жінок, старших за 60, а потім розстріляли їх у заздалегідь приготовлених за містом ровах. Серед загиблих того дня були мати й інші родичі Якова. Про наступний розстріл, запланований на 15 жовтня 1942 р., Хану (тоді 18-річну) та Бетю (їй було 16), попередив німецький інженер Петер Кнехтен, який керував будівництвом залізничної гілки. Дівчата передали цю інформацію батькам, і того самого вечора родині вдалося вийти за межі гетто й заховатись у знайомих українців.

Наступного дня зі свого сховку Фельберги чули кулеметні черги. Згодом стало відомо, що тоді було знищено близько 2 тис. осіб. З настанням темряви знайомі попросили єврейську родину покинути прихисток. Яків Фельберг перевів дружину та дочок до р. Рів і, залишивши на березі, вирушив уплав до острівця, де стояла рибальська хатина його довоєнного приятеля Григорія Ружанського (погода в жовтні 1942 р. на Поділлі була, слід сказати, цілком сприятлива для купання у водоймах, навіть спекотна). Через певний час на обрії з’явився човен із чоловіком. Це був Григорій. Він перевіз жінок на острів, а на світанку всю родину переправив річкою через кордон між німецькою та румунською окупаційними зонами, до с. Балки. Звідти Фельберги продовжили шлях пішки. За кілька годин дісталися до с. Попівці, де існувало єврейське гетто. Місцеві євреї надали їм місце в маленькому будинку, де вже мешкало 20 осіб. Напередодні зими Яків наважився на відчайдушний крок – повернувся до м. Бар, щоб забрати деякі цінності, заховані на території ліквідованого гетто. І знову Григорій Ружанський допоміг йому спочатку дістатись містечка, а потім переправитися через річку назад. Родині вдалося дожити до вигнання з регіону окупантів у квітні 1944 р. Після війни Фельберги повернулися до рідного міста й поступово відновили свій будинок. По смерті батьків Хана й Берта емігрували до США, та все одно підтримували зв’язок із нащадками свого рятівника.

У 2007 р. Яд Вашем визнав Григорія Ружанського Праведником народів світу.

/