Саневичі Іван, Ганна, Тетяна, Петро та Дарина

Подружжя Саневичів – Іван та Ганна – з чотирма дітьми проживало в с. Юрівка, що біля смт Любар на Житомирщині. Родина займалася сільським господарством.

Восени 1941 р., працюючи в полі, Ганна помітила двох немісцевих підлітків – хлопчика й дівчинку, які ховалися в кущах. Підійшовши ближче, зрозуміла, що вони єврейські. Обоє були голодні, брудні й дуже перелякані. Жінка забрала їх до хати, нагодувала, викупала. Бузя і Дмитро Шмайгери розповіли про себе. Вони з батьками проживали в смт Любар. Окупувавши селище, нацисти перемістили їх у відкрите гетто без паркану, яке охороняли німецькі та місцеві поліціянти. Тих, хто тікав садками або городами, зазвичай ловили. У гетто досить швидко забракло їжі, поширився голод. Виходити за його межі дозволяли тільки тим євреям, які належали до робітничих команд. Розстріли єврейського населення в м. Любар розпочалися приблизно через тиждень після початку окупації і періодично повторювалися.

До зачистки гетто окупанти взялись уранці 13 вересня 1941 р. Спершу євреїв зібрали в будівлі школи, потім у дитячому будинку на території колишнього монастиря. Там їх ретельно обшукували, забирали все, що в них іще лишалося. Звідти приречених вивозили вантажівкою до піщаного кар’єра на півночі селища, де відбувалися розстріли. Про долю батьків Бузя й Дмитро нічого не знали. Їм самим пощастило вислизнути у вікно, перш ніж євреїв із дитячого будинку доправили до піщаного кар’єру. Далі вони блукали полями, аж поки на них натрапила Ганна.

Упродовж трьох місяців Саневичі дбали про своїх підопічних. Старші сестри Тетяна й Дарина були однолітками з єврейськими дітьми, тому швидко з ними порозумілись, а Петро навчав 13-річного Дмитра поратися по господарству. Узимку в селі почастішали облави, тож надалі євреям залишатися в українській родині було небезпечно. Іванові Саневичу вдалося дістати для Бузі документи на ім’я Ганни Ільчук і наступного дня переправити її з братом до віддаленого хутора.

Улітку 1943 р. дівчину вивезли на примусові роботи до Німеччини. Решту війни вона провела в м. Фінстервальде, що приблизно за 100 км на південь від Берліна. Її брат пережив німецьку окупацію в Україні.

Після війни Бузя й Дмитро проживали в рідному смт Любар. У 1990-х роках із дітьми та онуками емігрували до Ізраїлю. Увесь час підтримували зв’язок зі своїми рятівниками.

У 1993 р. Яд Вашем визнав Івана та Ганну Саневичів Праведниками народів світу, а в 1994 р. це звання отримали їхні діти Тетяна, Петро й Дарина.