Семергеї Оксана та Микита

Оксана Семергей і її чоловік Микита жили в с. Білоцерківка Полтавської області. Незабаром після нападу Німеччини на Радянський Союз Микита вступив до лав Червоної армії й пішов на фронт, його дружина залишилася одна.

У листопаді 1941 р. в Білоцерківському районі з'явилися невідомі підліток і 5-річний хлопчик. Вони були одягнені в брудний одяг, що не відповідав порі року, а ноги молодшого хлопчика опухли й кровоточили. Селяни нагодували дітей і, розговорившись, дізналися, що це брати Міша і Гриша Смоленські родом із Києва. У самому початку війни їхній батько пішов на фронт. Коли вони з матір'ю йшли по дорозі до Бабиного Яру, вона наполягла на тому, щоб Мишко взяв Гришу і втік.

Братам вдалося втекти і повернутися додому. Однак на наступний день їхній сусід порадив їм іти, і вони рушили на схід. Діти пройшли багато кілометрів, але з приходом зими Гриша почав слабнути, і його старший брат серйозно побоювався за його здоров'я.

Ця сумна історія викликала співчуття в серцях жителів Білоцерківки, проте одна лише Оксана Семергей була готова надати їм допомогу. Вона запросила їх переночувати в її будинку, а вранці сказала Михайлові, що готова залишити Гришу в себе. Оксана не стала переховувати єврейську дитину від сусідів, і незабаром по окрузі розійшовся слух про те, що вона ховає вдома єврея. Ці чутки сильно налякали Оксану, але тут повернувся з табору для військовополонених її чоловік.

Він повністю підтримав свою дружину в її спробах врятувати єврейську дитину, що вселило в неї мужність, і вона знайшла в собі сили продовжувати піклуватися про хлопчика. Багато місцевих жителів знали, що Семергеї переховують у своєму будинку єврейську дитину, і, мабуть, хтось доніс. Незабаром Микиту заарештували й звинуватили в допомозі євреям. Глава місцевої поліції сказав Оксані, що відпустить її чоловіка тільки в тому разі, якщо вона принесе йому підписану п'ятдесятьма жителями села заяву про те, що Гриша – не єврей. Усю ніч Оксана ходила від хати до хати, просячи односельчан підписати цю заяву. На щастя, вона змогла набрати потрібну кількість підписів, і її чоловіка відпустили. У жовтні 1943 р. село було звільнено, і незабаром батько і брат приїхали за Грицем, але він відмовився їхати з ними. Хлопчик погодився возз'єднатися із сім'єю тільки в кінці 1940-х рр. Гриша продовжував підтримувати відносини з Микитою й Оксаною і все життя називав їх «мамою» і «татом».

У квітні 1998 р. Яд Вашем удостоїв Оксану й Микиту Семергеїв почесним званням «Праведник народів світу».