Семчуки Юлія, Іван та Марія

Подружжя Семчуків із донькою Юлією мешкало в с. Суховоля на Тернопільщині (нині – Львівська область). На життя родина заробляла сільським господарством. Окрім українців та євреїв, у селі проживали поляки, які володіли великими земельними наділами та фільварком. Після вторгнення СРСР у вересні 1939 р. поляків із с. Суховоля виселили. У березні 1941 р. було створено колгосп «Комуніст», до якого записали 150 сімей.

Німецькі війська вступили до села 27 червня 1941 р. Уже в перші дні окупації військові розстріляли в лісі кілька єврейських родин. Восени 1941 р. в м. Броди було створено гетто, яке охоплювало вул. Броварна та Солом’яна. Євреям, переселеним туди з міста й навколишніх сіл (12 тис. осіб), заборонили ходити головною вулицею, покупки можна було робити лише від 10:00 до 11:00. Їхнє майно конфіскували, а для національної ідентифікації їх змушували носити на рукаві білу пов’язку.

Юлія, щоб заробити щось для сім’ї, влаштувалася прибиральницею у відділ поліції. Якось вона почула розмову поліцейських про те, що найближчим часом вивозитимуть єврейських чоловіків. Поміж інших згадали й Фрідманів – то були сусіди Семчуків. У дитинстві Юля часто бавилася з їхнім маленьким сином Генрі. Отож дівчина мерщій побігла додому, щоб попередити. Дізнавшись про небезпеку, Фрідман утік із дому.

Про вивезених євреїв більше ніхто нічого не чув. Генрі переховувався близько двох тижнів, відтак повернувся до сім’ї. До грудня 1942 р. він та інші євреї, які залишилися в селі, працювали в сусідніх господарствах на примусових роботах. Юлію та багатьох інших молодих дівчат було вивезено як остарбайтерок до Німеччини.

1 грудня 1942 р. Бродівське гетто обгородили колючим дротом і заборонили решті місцевих жителів контактувати з євреями. Командували закритим гетто гауптштурмфюрер Франц Варзок та його помічник Воґель. Євреїв із с. Суховоля також планували перевезти до м. Броди. Передчуваючи небезпеку, сім’я Фрідманів із синами Генрі та Давидом та знайомою з роботи Кларою Зінґер звернулася по допомогу до Семчуків. Вони тепло прийняли втікачів у своїй домівці. Удень євреї ховались на горищі хліва, уночі приходили в хату. Господарі всіляко допомагали їм, давали свої харчі та одяг.

На подвір’ї Семчуків німці розмістили свою кухню, інколи ділилися їжею з господарями обійстя, а ті своєю чергою підгодовували євреїв, яких переховували. Весь цей час і господарі, й постояльці жили в напрузі та страху, адже знали: якщо їх викриють, смерть чекає на всіх. На щастя, сусіди були добрими людьми, ніхто не виказав таємниці.

Євреї перебували у схованці до вигнання гітлерівців із с. Суховоля наприкінці березня 1944 р., відтак утекли в Польщу. Звідти Фрідмани емігрували до США. Клара Зінґер (Фельдман) переїхала до Ізраїлю, де вийшла заміж.

По завершенні війни з Німеччини повернулась Юлія Семчук. Вона працювала свинаркою в місцевому колгоспі «Прогрес». Опікувалася племінниками, в яких рано померла мати.

Відколи євреї покинули с. Суховоля, родині Семчуків не було нічого про них відомо. Фрідмани дуже довго не розповідали історію свого порятунку, аби не нашкодити рятівникам. Лише в травні 1989 р. вони знову побачилися із Семчуками. Генрі приїхав до них у гості з дружиною. На той час Марія Семчук уже померла, Іванові було 89 років. Їх зустріла 64-річна Юлія з племінниками. Генрі повідомив, що його батько впродовж усього життя беріг пам’ять про людей, які ризикували задля нього життям.

Згодом Юлія Семчук на запросини Фрідманів-молодших відвідала їх у США.

17 липня 1989 р. їй та її батькам Іванові й Марії Семчукам Яд Вашем присвоїв звання «Праведник народів світу». Тож побувала рятівниця й і Ізраїлі, побачила викарбувані на Стіні Пошани в м. Єрусалим імена своїх батьків.