Банк портретів / Стецюки Павло та Ксенія

Стецюки Павло та Ксенія
Житомирянин Павло Стецюк разом із дружиною Ксенією та маленькою донькою жив до німецько-радянської війни звичайним життям. Багато років очолював міський відділ реєстрації населення, тож непогано знав містян і сам був досить відомою людиною. Стецюки приятелювали з єврейською родиною Блюменфельдів, що мешкала з ними по сусідству.
Після того як нацистські війська окупували м. Житомир, Павло був шокований новиною: Йосипа Блюменфельда з його старшим сином Іциком 1 липня 1941 р. розстріляли. Подружжя Стецюків кілька разів навідувало в гетто Йосипову дружину Песю, яка перебувала там із молодшими дітьми: Моше, Даніелем та Раєю.
Під час ліквідації гетто 21 вересня 12-річному Моше дивом пощастило втекти. Хлопчик кинувся до рідної домівки, де його зустрів Павло Стецюк. Чоловік без вагань забрав дитину до себе. Коли Моше почав рватися на пошуки рідних, Павло вблагав його не ризикувати: шанси знайти когось живим були мізерні. Згодом страшні здогадки підтвердилися: мати, брат і сестра врятованого підлітка загинули того самого вересневого дня.
Стецюки переховували хлопчину в підвалі свого помешкання до червня 1942 р. Про їхню таємницю знала тільки Ксенія Кравченко – сусідка й надійна товаришка, яка всіляко їм допомагала. Коли обласним центром покотилася нова хвиля нацистських обшуків, Павло зважився на відчайдушний крок: перевдягнувшись у жебрацьке лахміття й узявши порожні мішки, вони з Моше тихцем перетнули контрольно-пропускний пункт на виїзді з міста. Проводжаючи хлопця, Павло пройшов із ним іще кілька кілометрів на схід, де вони попрощалися назавжди.
Видаючи себе за сироту, Моше зумів вижити до вигнання частин Вермахту з краю в грудні 1943 р. Після війни він емігрував до Німеччини.
У 2002 р. Яд Вашем посмертно визнав Павла та Ксенію Стецюків Праведниками народів світу.
Світлана Демченко
м.Київ
Національний музей історії України у Другій світовій війні
-
fingerprintАртефакти
-
theatersВідео
-
subjectБібліотека
