Сторожуки Василь та Ксенія

Василь та Ксенія Сторожуки проживали в с. Біликівці на Вінниччині. Під час Голокосту подружжя врятувало від знищення єврейку Людмилу Плаксиву.

Родина Плаксивих мешкала в с. Білий Рукав, а з початком німецько-радянської війни переїхала до родичів у сусіднє с. Пиків, що неподалік нинішнього м. Калинівка тієї самої області. У травні 1942 р. Калинівське гетто, де перебували Плаксиві, було ліквідовано й більшість євреїв знищено. Загинули в тому пеклі й батьки та сестри 11-річної Людмили, хоча сама вона дивом урятувалася. Діставшись до с. Білий Рукав, дівчинка стала шукати прихистку в колишніх сусідів. Якось на вулиці її побачила Ксенія Сторожук, яка зрідка навідувала там своїх батьків, проживаючи, відколи вийшла заміж, у с. Біликівці. Пожалівши Людмилу, жінка запропонувала перебратися до неї, де було безпечніше. Незважаючи на єврейську зовнішність дитини, Ксенія казала всім, що то її племінниця-сирота, якою вона мусить опікуватися.

Людмила залишалася жити зі Сторожуками й після вигнання нацистів із краю в березні 1944 р. Уже в дорослому віці вона згадувала, що Василь Сторожук, чоловік Ксенії, рятував не тільки її, а й інших євреїв. Таємно перевозив переслідуваних
з окупованої німцями території до с. Тартак, де жила його сестра, звідки їх доправляли до с. Мала Жмеринка, а потім розселяли по румунських гетто в Трансністрії. У 1944 р. Василя призвали до Червоної армії, і вже через кілька місяців
надійшла звістка про його загибель.

Після війни Людмилу розшукав брат Йосип, який повернувся з фронту з ампутованою кінцівкою і вкрай хворий. Певний час він теж мешкав у Ксенії. Пізніше сестра й брат переїхали до м. Вінниця. У 1994 р. вони емігрували до Ізраїлю.

У 2011 р. Яд Вашем визнав Василя та Ксенію Сторожуків Праведниками народів світу.

/