Стріпчуки Василь та Федора

Василь та Федора Стріпчуки проживали в с. Озеряни, неподалік м. Дубно на Рівненщині. Під час німецької окупації вони надавали допомогу переслідуваним євреям, зокрема родині Черкевичів.

Після того як регіон зайняли частини Вермахту, євреїв із с. Озеряни було переселено до гетто в м. Дубно. У жовтні 1942 р., коли гетто ліквідовували, сім’я Черкевичів, рятуючись від страти, розділилася. Мати з найменшим сином Меїром опинилась у с-щі Мізоч, де вони потрапили під облаву й були розстріляні, а старші діти – дочка Рахель та сини Йосип, Менахем і Залман – утекли до лісу.

Переховуючись у хащах, дівчина зустріла свого шкільного товариша, 20-річного Зунделя Ціммермана. Відтак уже вп’ятьох вони блукали в пошуках їжі, раз по раз виходячи до найближчих сіл просити допомоги. Якось Зундель зустрів Василя Стріпчука, якого знав іще до війни, й розповів йому про свої поневіряння. Чоловік працював на залізничній станції в м. Дубно й не раз ставав свідком того, як нацисти женуть на смерть євреїв. Отож запропонував хлопцеві за потреби переховуватися з
друзями в його господарських приміщеннях.

Упродовж 10 місяців п’ятеро євреїв перебували під опікою Стріпчуків. Федора, Василева дружина, коли було безпечно, приносила їм гарячої їжі й води. Щоб не переобтяжувати своїх рятівників, брати Черкевичі й самі намагалися прогодуватися.
Одного разу Залман вийшов на пошуки харчів і не повернувся. Пізніше дізналися, що він загинув.

Після війни врятовані євреї роз’їхалися по світу: Рахель емігрувала до США, Йосип – до Ізраїлю, де загинув в арабсько-ізраїльській війні в 1948 р., а Зундель оселився в м. Гомель (Білорусь).

У 2012 р. Яд Вашем визнав Василя та Федору Стріпчуків Праведниками народів світу.