Сухинський Антон

Cеред жителів м. Зборів Антон Сухинський був відомий як дивак, багато хто навіть вважав його юродивим. Неодружений, він жив дуже бідно. Сусіди часто кепкували з нього через лагідність і ніжне ставлення до всього живого. Однак у роки війни та Голокосту, в час загальної моральної деградації тисяч людей, саме «юродивий» Антось залишився відданий високим загальнолюдським цінностям і без будь-чиєї допомоги та підтримки врятував життя шістьом приреченим.

Голокост на Тернопільщині розпочався відразу після приходу нацистських окупантів і набув шокуючих масштабів. На території області в 1941–1944 рр. загинуло майже все єврейське населення – 130 тис. осіб.

Єврейська сім’я Цайгерів була знайома з Антоном Сухинським іще до війни. Щоправда, Ісаак Цайгер спочатку з недовірою поставився до його пропозиції допомогти. І тільки в червні 1943 р., коли поширилися чутки про знищення останніх євреїв м. Зборів, довірив Антону життя своїх домочадців. Ісаак, його дружина Соня та їхні сини – шестирічний Муня й восьмирічний Мілек – разом із літньою жінкою (подругою Соні) та дівчиною на ім’я Ева Гальперін, яка втратила всю сім’ю, прийшли до Сухинського. Виявилося, що в Антона вже мешкає 11-річна Ципора Шток. Господар сховав усіх сімох у погребі.

Невдовзі сусіди дізналися, що Антон дав прихисток євреям, і стали залякувати його та нещасних, вимагаючи грошей за мовчання. Коли Ісаак Цайгер вирішив припинити платити їм, один із сусідів прийшов із пістолетом і почав стріляти – тоді загинула літня подруга Цайгерів.

Побоюючись, що постріли привернуть увагу німців та інших сусідів, євреї втекли. Але, настраждавшись від холоду й ворожого ставлення інших місцевих жителів, повернулися до Антона. Він зустрів їх зі сльозами радості й невдовзі з допомогою Ісаака облаштував надійніший сховок.

Дев’ять місяців вони провели у вузькій і темній ямі, де годі було й повернутися. Єдиним джерелом світла весь цей час була маленька гасова лампа. Жодного разу, навіть уночі, вони не покинули свого укриття. Сухинський приносив їм їжу й прибирав відро, що слугувало туалетом. Антону було важко добувати їжу для шістьох осіб, до того ж він відчував постійний страх перед німцями й сусідами. Не раз поліцаї та німецька жандармерія обшукували будинок Сухинського й допитували його. Одного разу німці спустилися в підвал, де був сховок. Євреї ганчірками закрили собі роти, щоб не було чути й дихання. Якби їх виявили, на всіх разом із рятівником чекала б смерть.

«Ми страшно мучились. Спрага була нестерпною, і ми пили власну сечу. Діти не витримували, бачити їхні страждання було найгірше. Стільки всього пережити й померти перед самим звільненням? Діти просилися йти здатися німцям, але чоловік стримував нас, і ми дотягли до приходу Червоної армії». Зі спогадів Соні Цайгер

29 липня 1944 р. радянські війська вигнали нацистів із м. Зборів.

Невдовзі врятовані покинули Україну: Цайгери емігрували до США, Ева Гальперін – до Уругваю, а Ципора Шток – до Ізраїлю. Після еміграції вони підтримували зв’язок з Антоном, ніколи не забуваючи про його подвиг.

У 1974 р. Антон Сухинський був удостоєний звання Праведника народів світу.

А ще через 20 років у м. Єрусалим на церемонії вручення медалі та грамоти Праведника народів світу він уперше після закінчення війни зустрівся із врятованими ним людьми.