Сушко Анастасія

Анастасія Дяченко народилась у бідній селянській родині, рано осиротіла й певний час працювала в поміщика. У 1919 р. – вийшла заміж за Андрія Сушка, уродженця Львівщини. Подружжя проживало у с. Свірневе на Кіровоградщині, а на початку 1941 р. разом із трьома дітьми переїхало на Львівщину, де оселилося в Андрієвої матері на хуторі неподалік с. Руданці Новояричівського (нині – Кам’янка-Бузького) району. Андрій улаштувався робітником на залізничну станцію, а Настя пішла працювати в місцевий колгосп.

У середині липня 1941 р. регіон був окупований німецькими військами. У жовтні 1942 р. єврейське сільське населення зігнали до табору примусової праці. Там перебувало до 3 тис. осіб із місцевих жителів, радянських активістів та євреїв, яких використовували на будівництві шляху Львів – Броди. У січні 1943 р. близько 2500 в’язнів табору було розстріляно в лісі, за 2–3 км від смт Новий Яричів. Лише деяким пощастило втекти і сховатись у лісі.

«Одного разу до нашого будинку постукав чоловік з маленьким хлопчиком і попросив заховати сина, допоки він не знайде надійного прихистку для всієї сім’ї». Зі спогадів родини Сушків

Анастасія мала трьох синів і не змогла відмовити євреєві. Вона заховала Мотю біля сарая, в ямі для овочів. Чоловік навідувався ще кілька разів, але забрати дитину йому не було куди. Згодом – перестав приходити, і Мотя засумував за батьком.

«Якось він вибрався зі свого укриття і побіг у село, мабуть, маючи надію знайти тата. Коли повернувся, то сказав, що його бачили колишні сусіди». Зі спогадів родини Сушків

Хлопчина ледь устиг заховатись у ямі, як до обійстя Сушків нагрянули поліцаї. Схопили молодшого сина Анастасії Анатолія, прийнявши його за єврея. Жінка накинулася на них із кулаками, почалася бійка – і Анатолію вдалось утекти. Після обшуку на подвір’ї поліцаї знайшли Мотю й разом з Анастасією відправили у в’язницю до м. Львів. Про те, що жінку стратили, чоловік та сини дізналися з окупаційних оголошень, які з’явилися на львівських вулицях у грудні 1943 р. Після її арешту рідні не поверталися до свого будинку. До вигнання нацистських окупантів із регіону в липні 1944 р. – переховувались у друзів та знайомих. Місце й дата загибелі єврейського хлопчика Моті невідомі.

1 березня 2006 р. Анастасія Сушко посмертно удостоєна звання «Праведник народів світу».