Банк портретів / Тиква Марія

Тиква Марія

Марія Тиква народилася в с. Шолохове на Дніпропетровщині. У середині 1930-х рр. через тяжке матеріальне становище дівчина мусила поїхати на заробітки в м. Київ. Там влаштувалася до єврейської сім’ї Дінкевичів нянькою маленького Льоні.

Із початком війни Йосип Дінкевич був призваний до Червоної армії. Напередодні окупації столиці України його дружина попросила Марію Григорівну відвезти дитину до себе в село на Дніпропетровщині. Пароплав, яким вирушили по Дніпру, німці обстрілювали з літаків. Відтоді Льоня та його батьки нічого не знали одне про одного.

Уже невдовзі після приїзду Марії з малюком до с. Шолохове туди ввійшли німецькі війська. Нянька з вихованцем мешкала в будинку своїх батьків – Григорія Андрійовича Тикви та Оляни Самійлівни Шолудько. Але й у глухому селі життя Льоні було в небезпеці. Пізніше він описував у спогадах епізоди, пов’язані з німецькою окупацією:

«Перший же німець у нашому дворі перестріляв з автомата всіх курей. Німці часто ставили мені запитання: “Юда? Більшовик?”. Невдовзі після приходу німців мене з Марією викликали в жандармерію. Її й мене допитували (мені було 5,5 року), допитував німець через перекладача (окремо, без присутності няньки). Питали, звідки я, хто мої батьки. Я був сильно наляканий… Під час допиту я вкусив німця за руку, за що отримав ляпаса. Після першого допиту викликали ще до якогось поліцая з місцевих». Зі спогадів Леоніда Дінкевича

На щастя, Льоню та Марію відпустили: поліцаї дійшли висновку, що прізвище Дінкевич не єврейське, а польське.

Іноді в будинку Тикв зупинялися німецькі солдати, які здебільшого не переймалися походженням шестирічного хлопчика. Льоня запам’ятав одного з них: той гладив його по голові й змахував сльози, можливо, згадуючи свою сім’ю та сумуючи за власними дітьми.

Про своє життя в селі Леонід Дінкевич згадував:

«У родині Тикв усі до мене ставились як до рідного. У будинку була ще одна дитина – Толя, племінник Марії. Він був молодший, ми з ним дружили. Сусіди ставилися до мене добре, як до місцевого. Я розмовляв українською мовою всі роки, поки жив у селі». Зі спогадів Леоніда Дінкевича

У 1943 р. німці виселили Тикв із їхнього будинку: його перетворили на продовольчий склад, а згодом на коптильню для ковбас.

Узимку 1944 р., невдовзі після вигнання нацистів Червоною армією, Марія отримала листа від Льониної тітки. Вона переймалася долею племінника й повідомляла, що його мати жива: зуміла евакуюватися на схід. Тітка також повідомила адресу польової пошти свого брата – Йосипа Дінкевича. Один із радянських солдатів, які перебували на той час у с. Шолохове, написав листа батькові Льоні, в якому розповів історію порятунку сина.

По закінченні війни з евакуації повернулася мати хлопчика й відвезла його до м. Київ. Пізніше до них приєдналася й Марія Тиква. Вона прожила в родині Дінкевичів до повноліття Льоні. Нянькою працювала й пізніше, ростила дітей в інших сім’ях. Леонід Дінкевич підтримував із нею тісний зв’язок усі післявоєнні роки й доглядав за своєю рятівницею в старості. Марія Григорівна померла 23 грудня 2004 р.

22 червня 2008 р. Яд Вашем удостоїв Марію Тикву почесного звання «Праведник народів світу».

Подвиг рятівниці пам’ятають і односельці: від 2018 р. одна з вулиць с. Шолохове носить ім’я Марії Тикви.

Богдан Чорний

м. Київ

КНУ ім. Тараса Шевченка

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі