Банк портретів / Тимченко Мирон та Євдокія

Тимченки Мирон та Євдокія

Ліза Табакман із батьками та бабусею Бетею проживала в м. Одеса. У 1937 р. Якова Табакмана репресували як «ворога народу».

«Якось до нас у квартиру прийшли чужі люди й забрали тата. Я пам’ятаю, як він взяв мене на руки і підняв високо-високо над головою. Тато пішов з тими людьми, і більше я його не бачила…». Зі спогадів Людмили Тимченко (Лізи Табакман)

Мама Клара Абрамівна працювала кондуктором, тож маленька Ліза частенько займала її робоче місце у трамваї й разом із нею «подорожувала» містом. На день народження дівчинці подарували омріяну скрипку й записали її на уроки музики. Але навчитися грати Ліза не встигла. Почалася війна…

«Я пам’ятаю, як по нашій вулиці проходила армія румунських солдатів – і мені було дуже страшно. А потім мама з бабусею почали переносити всі наші речі в квартиру двірнички: швейну машинку, клунки, мою скрипку… Згодом з’явилися люди у військовій формі й по списку зібрали всіх євреїв з нашого двору і погнали в гетто…». Зі спогадів Людмили Тимченко (Лізи Табакман)

Гетто в м. Одеса було організоване в січні 1942 р. – на окраїні, в мікрорайоні Слобідка. Там євреї жили в умовах неймовірної скупченості. Житла не вистачало, дуже часто вони залишалися взимку просто неба й помирали від переохолодження. Разом з іншими єврейськими сім’ями Ліза та її мама й бабуся розмістилися в будинку, розділеному навпіл. У другій половині будівлі проживала літня подружня пара Мирон та Євдокія Тимченки. Ліза, бавлячись у дворі, забігала до сусідів, бо знала, що бабуся Євдокія обов’язково зігріє і нагодує.

Невдовзі пішли чутки про ліквідацію гетто, євреїв почали вивозити на розстріл до сільських таборів. Вивезли з тисячами приречених і Клару Табакман та Бетю Хайт. Дев’ятирічну Лізу встиг заховати у своїй половині двору Мирон Костянтинович. Він наказав дівчинці залізти в бочку, закопану в курнику, й сидіти там, допоки все стихне. Коли стало безпечніше, Лізу забрали до будинку,заборонивши їй виходити на вулицю. Дідусь Мирон обрізав її чорне кучеряве волосся, вчив читати й писати, а бабуся Євдокія навчила хреститися і промовляти молитви «Отче наш» та «Вірую».

Періодично відбувались облави. А одного разу на Тимченків донесли. Поліція прийшла з обшуком. Погрожуючи зброєю, в Мирона Костянтиновича запитували: «Де жидівка?», а він відповідав: «Нікого немає, шукайте…».

«Коли приходили німці, я встигала через потаємний вихід у будинку вибігти на сусідню вулицю. Утікала на місцевий смітник і там чекала, коли мене заберуть. Дідусь з бабусею мене дуже любили. Після війни я залишилась проживати з ними, адже ніхто з моїх родичів не відгукнувся. Мені зробили метрику, і відтоді на все життя я стала Людмилою Тимченко…». Зі спогадів Людмили Тимченко (Лізи Табакман).

3 травня 2011 р. Яд Вашем удостоїв Мирона та Євдокію Тимченків звання «Праведник народів світу».

Одеський музей Голокосту

м. Одеса

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі