Ткачук Олексій

Олексій Ткачук із дружиною Ксенією та двома дітьми проживав у с. Антонівка на Вінниччині. Під час Голокосту родина допомагала єврейкам сестрам Куперман, переховуючи їх у своїй оселі. До війни Купермани мешкали в м. Бар. Батько Петро працював бухгалтером, мати Марія була завідувачкою дитячого садочка, доньки Таня й Броня навчались у школі.

Наступ німецьких військ на Вінниччину розпочався 6 липня 1941 р. До кінця місяця область була повністю окупована. На її території окупанти створили 126 гетто. Найбільше їх існувало в Копайгородському (14), Бершадському (11), Шаргородському (10), Могилів-Подільському (7), Барському (6), Крижопільському (6) та Ободівському (6) районах. Їхніми в’язнями були десятки тисяч людей – як місцеві євреї, так і насильно зігнані з Бессарабії та Буковини. Відомі випадки, коли в гетто опинялися й українці – ті, хто перебував у змішаних шлюбах. У м. Бар за наказом № 21 місцевої районної управи у грудні 1941 р. було організовано три гетто. До одного з них потрапили й Купермани. Холодна зима 1941–1942 рр. сприяла виникненню епідемій тифу та інших хвороб, невільники помирали від голоду. Але найстрашніше було попереду. Масові розстріли євреїв Барського гетто проходили у два етапи: 18–19 серпня й 14–15 жовтня 1942 р. У двох братських могилах на околицях міста, на х. Котова та в с. Роща лежить понад 6 тис. осіб, закатованих, розстріляних або похованих живцем.

Купермани дивом уціліли під час першої масової страти. На початку жовтня Петро дізнався, що готується наступна акція. Йому вдалося зв’язатися з колишнім колегою – Олексієм Ткачуком. Разом вони придумали план порятунку з гетто. Спочатку Олексій мав забрати дівчаток, а згодом, після втечі Петра й Марії, допомогти їм переправитися в румунську зону окупації, де в с. Джурин проживала Маріїна мати.

Спочатку вдалося забрати з гетто восьмирічну Броню. Батьки наказали їй іти з дядьком Олексієм, але дівчинка злякалася, не хотіла розлучатися з рідними. Ткачук пригостив її насінням і повів до своєї сім’ї. Наступного дня привів і Таню. Сестри залишалися в будинку своїх рятівників кілька діб. За домовленістю вони мали дочекатися батьків, але Петро та Марія так і не з’явилися. Олексій сам повів дівчаток до бабусі в с. Джурин. Бейла Клейнерман опікувалась онучками до кінця окупації. Вона чула про ліквідацію Барського гетто 15 жовтня, але сподівалася, що донька й зять урятувалися. Лише після вигнання нацистів у березні 1944 р. дізналася про їхню загибель.

Після війни дівчаток забрала тітка, яка проживала в м. Одеса, де вони й повернулися до шкільних занять. Лише через кілька років сестри приїхали в м. Бар, відвідали місця розстрілів євреїв, зустрілися з колишніми сусідами, від яких довідалися про свого рятівника Олексія Ткачука. На той час Олексій відійшов у засвіти, але його діти добре пам’ятали двох єврейських сестричок, які в них жили.

За свідченнями сестер Куперман Яд Вашем у 2007 р. визнав Олексія Ткачука Праведником народів світу.