Улановські Юліан та Ришард, Опалко (Улановська) Лідія

Юліан Улановський та його діти 10-річний Ришард і 13-річна Лідія проживали в с. Зимна Вода (нині – Львівського району) на Львівщині. Воно було багатонаціональним. Крім українців, поляків та євреїв, там мешкало ще й чимало німецьких колоністів.

Із початком Другої світової війни село, що за кілька кілометрів від м. Львів, опинилось у вирі подій. У вересні 1939 р. туди ввійшли радянські війська, які відразу встановили свої порядки. Через рік саме з тамтешньої залізничної станції було відправлено ешелони з депортованими родинами німецьких колоністів. Перед виїздом дехто з місцевих жителів прийшов попрощатися з колишніми сусідами. На згадку про себе ті подарували їм написаний олійними фарбами святий образ – для греко-католицької церкви. Цей факт – одне зі свідчень того, що взаємини між українцями, поляками, євреями та німецькими колоністами в с. Зимна Вода були добросусідськими, теплими й щирими.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз на території населеного пункту особливих боїв не було. Разом із сусіднім с. Воля-Конопницька він увійшов до складу м. Львів і опинився під нацистською окупацією. Гітлерівці заснували там гетто, куди звозили євреїв із навколишніх сіл. А на вул. Адама Міцкевича (нині – вул. Івана Сірка) німецькі зондеркоманди розстрілювали приречених. У м. Львів та навколишніх селах повсюди було розвішано оголошення, які під загрозою смертної кари забороняли місцевим мешканцям допомагати євреям.

40-річний Юліан Улановський напередодні Другої світової був судовим секретарем. Під час нацистської окупації він не працював за спеціальністю й мав обмаль грошей. У 1942 р. померла його дружина Софія, тож виховання дітей лягло на плечі чоловіка.

Навесні 1943 р. до Юліана звернувся його польський товариш Зигмунд Курзей і попросив прихистити знайому – Людвіку Менкес. Виготовив для неї фальшиві документи на ім’я польки Яніни Гадзінської. Знаючи, що Улановському важко одному виховувати дітей і доглядати за господарством, Зигмунд запропонував, щоб Людвіка допомагала йому як вдівцю. Юліан погодився, хоч і знав, що вона єврейка і що, пускаючи її до своєї оселі, він наражає на смертельну небезпеку себе, сина й доньку. Згодом на прохання Людвіки Юліан привіз до свого дому з м. Львів ще і її сестру Марію Менкес.

У себе він погодився прихистити й інших євреїв, яким пощастило втекти з гетто в с. Зимна Вода. Спочатку – приймав родини, здатні взяти участь у витратах на їхнє утримання. Але завдяки першому внеску декого з утікачів зміг переховувати в домі ще й кількох неплатоспроможних осіб. Для своїх підопічних Юліан спорудив у будинку криївку й забезпечував їх їжею. Щоб замаскувати той притулок, змайстрував і поставив над ним клітки, в яких вирощував кролів. Ришард і Лідія допомагали батьку піклувалися про євреїв. Упродовж року на обійсті Улановських знайшли прихисток 11 осіб. Серед урятованих були: Людвіка Гольдхамер (Менкес), Марія Ліпа (Менкес), родина Фейманів: Мойша, Рива та їхні діти Давид і Віктор із м. Рівне, Мойша Фішель, а також аптекар Мет із дружиною [імена невідомі] з м. Глиняни Львівської області, Пельберг [ім’я невідоме] з м. Берлін (Німеччина) та Стріклер [ім’я невідоме] з м. Гдиня (Польща).

Переховувати одночасно стількох утікачів було складно. Необхідно було, не привертаючи уваги, купувати харчі та найнеобхідніші речі. Щоб не викликати підозр в односельців, Юліан часто їздив на закупи в інші міста й селища. Коли гроші закінчилися, на прохання Мойші Феймана він потай пробрався до гетто, де знайшов сховок із коштовностями, які родині втікача вдалося там заховати. Частину скарбу обміняли на харчі для всіх – і євреїв, і рятівників. Тим часом селом поповзли чутки, що нянька Лідії та Ришарда насправді не полька Яніна Гадзінська, а єврейка. До будинку не раз навідувалася поліція, проводячи перевірки та облави. Утім, попри свою бідність і постійну небезпеку, попри обшуки на його обійсті, Юліан Улановський опікувався євреями від весни 1943 р. до вигнання гітлерівців із с. Зимна Вода у другій половині липня 1944 р.

Після відступу німецьких військ Марія Менкес покинула сім’ю і повернулася до свого помешкання в м. Львів, а пізніше переїхала до м. Катовиці (Польща), де вийшла заміж за Вільгельма Ліпу й проживала до 1957 р. Після еміграції до Ізраїлю її родина теж підтримувала зв’язок із Юліаном та його дітьми. Людвіка тривалий час залишилася з Улановським, прийняла ім’я його покійної дружини Софії і піклувалася про його дітей.

У 2005 р. Юліан Улановський, його діти Ришард Улановський та Лідія Опалко (Улановська) удостоєні звання Праведника народів світу.