Банк портретів / Чернова Анна та Надія

Праведниці Чернови

Надія Іванівна Чернова зростала у Дніпропетровську в інтелігентній родині. Мати, Анна Ксенофонтовна Чернова, працювала юристом у суді. Батько, 1906 р. народження, був членом ВКП(б). Де він працював і чому не дожив до кінця війни – респондент не повідомляє.

«Після початку війни нам не давали спокійно жити, на нас весь час хтось доносив, адже ми з мамою були комсомолки, а батько – комуніст. Ми з мамою жили на проспекті Калініна. Коли німці окупували Дніпропетровськ, суд, де працювала мама, закрили» Зі спогадів Надії Чернової...

Сім’я стала бідувати. Аби прогодувати себе і доньку, мати продавала цінні речі. Перспективи життя були примарними. Утім, коли осіннім вечором 1941 р. у двері їхнього помешкання постукала людина, що потребувала допомоги, Анна, не вагаючись, відчинила.

«Було вже темно, коли ми з мамою почули стук у двері. Я відчинила й відступила назад – так на мене подіяв вигляд людини за дверима. Чоловік був повністю знекровлений, живий труп. На руці у нього була жовта пов’язка з надписом «Juda». Я його впустила. Він був брудний, голодний…» Зі спогадів Надії Чернової...

Брудного голодного чоловіка звали Севастян Львович Черніков. Після того, як Надійка з мамою нагодували його, допомогли помитися, він розповів їм про втечу з місця розстрілу євреїв. Незважаючи на те, що в квартиру Чернових постійно навідувались поліцаї, Анна прийняла рішення дати притулок чоловіку у своєму домі.

«Мама знала про всі ризики переховування єврея, утім залишила Севастяна Львовича у нас. Коли стукали у двері, він залазив у велику бабусину скриню, що стояла на кухні. Ми клали палку, аби він не задихнувся, закидали скриню ганчір’ям, закривали її кришкою, і я сідала зверху. У нас було золото, ми міняли його на продукти, так і виживали» Зі спогадів Надії Чернової...

Севастян Черніков переховувався у сім’ї Чернових протягом трьох місяців. За цей час їм вдалося вилікувати врятованого від дистрофії. У березні 1942 р. він залишив Дніпропетровськ, перейшов лінію фронта і приєднався до Червоної армії.

У 1943 р. Анна Ксенофонтовна Чернікова з донькою були відправлені у Німеччину на примусові роботи.

«Праця була тяжкою, їжі не вистачало, у 1945 р. матуся захворіла й померла. Її поховали в Німеччині у Франкфурті-на-Одері, а я повернулася у Дніпропетровськ. Закінчила університет, працювала вчителькою російської мови і літератури Запорізької середньої школи № 11» Зі спогадів Надії Чернової...

Севастян Черніков повернувся з фронту інвалідом. Він не забув своїх рятівниць, знайшов Надію і до самої смерті (1952 р.) підтримував із нею дружні стосунки. За власною ініціативою він склав письмове свідчення (документ датований 1949 р.) про факт свого порятунку. У 1999 р. на основі цього свідчення ізраїльським інститутом Яд Вашем Анні Ксенофонтовні Черновій і Надії Іванівні Черновій були присвоєні високі звання «Праведниць народів світу».

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ВИВЧЕННЯ ГОЛОКОСТУ

м. Дніпро

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі