Шимановські Петро, Лідія, Анатолій та Борис, Шевченко (Шимановська) Раїса, Лемешко Олександра

Петро та Лідія Шимановські з трьома дітьми-підлітками проживали в м. Житомир. Родина дружила з місцевим художником Володимиром Леманом, який давав уроки малювання її дітям. Найменша донька Шимановських – 12-річна Раїса – любила глядіти 4-річного Валерика, сина Леманів.

Після окупації міста 9 липня 1941 р. нацистськими військами життя населення докорінно змінилося.

У серпні 1941 р. в м. Житомир було створено гетто в районі вул. Чуднівська, Островська та Катедральна. Станом на 5 вересня 1941 р. тут проживало 4820 осіб. Після наради між керівництвом айнзацгрупи «С» та польової комендатури, яка відбулася 10 вересня 1941 р., було вирішено ліквідувати єврейську громаду. Наслідком цього рішення стало масове вбивство, скоєне в м. Житомир 19 вересня 1941 р. особовим складом зондеркоманди 4а. Жахливі події докладно описані в «Донесенні про події в СРСР № 106» від 7 жовтня 1941 р.

Родини Леманів перша хвиля переслідувань не торкнулася. Їм було дозволено не переселятися в гетто. Володимир і надалі займався з учнями в себе вдома. Та якось у травні 1942 р. художник зі своїм старшим сином, 9-річним Аркадієм, з’явився на порозі домівки Шимановських і почав благати врятувати його та дітей. У місті почалася нова хвиля облав. Звісно, що українська родина не відмовила й відразу заховала євреїв на горищі будинку. Володимир нервував, бо на час облави його дружина Рейза з молодшим сином Валериком була в місті й він не знав, де їх шукати. Щоб дізнатися хоча б якісь новини, Петро та Лідія відправили доньку Раїсу до квартири Леманів. Дівчинка, гуляючи вуличками, мала спробувати знайти Рейзу та Валерика. Біля будинку євреїв Раїса побачила поліцаїв, які перевіряли документи всіх перехожих. Коли про це почув Володимир, то зрозумів, що його рідних уже арештували й, можливо, стратили.

Залишатися в місті було небезпечно. Старші сини Шимановських – Борис та Анатолій – допомогли Володимиру зв’язатися з його давнім другом, який зумів вивезти Аркадія з міста. До кінця окупації хлопчик перебував під опікою Олександри Лемешко в с. Луб’янка.

Сам Володимир теж вирішив утікати з міста, щоб не наражати на небезпеку родину Шимановських. Він переховувався в лісах і навколишніх селах.

Після вигнання нацистів Володимир Леман із сином переїхав до м. Київ, змінив прізвище на Ломін і згодом одружився. У 1990-ті рр.  родина емігрувала до Ізраїлю.

У 2004 р. Яд Вашем визнав Петра й Лідію Шимановських та їхніх дітей Бориса, Анатолія та Раїсу, а також Олександру Лемешко Праведниками народів світу.