Щепанюки Роман та Юлія, Горалі Михайло та Ганна, Потежні Марія і Тадеуш

Роман та Юлія Щепанюки мешкали в м. Борислав на Львівщині. Під час Голокосту подружжя переховувало у своєму будинку єврейську родину Вайсів: Меєра, Геню та їхніх дітей Арона, Мілу й Шеваха, які проживали доти по сусідству.

У м. Борислав відбулося щонайменше шість основних «акцій» винищення євреїв. Частину приречених розстріляли на місці, інших вивезли до таборів смерті Белжець і Аушвіц. Наймасовіша акція відбулася в серпні 1942 р., коли до Белжеця відправили близько 5 тис. осіб. У жовтні 1942 р. понад 1020 євреїв депортували, а в листопаді ще 600 розстріляли. Останнє масове винищення сталося 25 травня – 2 червня 1943 р., тоді було страчено близько 700 євреїв.

Формально підготовка до створення Бориславського гетто розпочалась у листопаді 1941 р., але процес затягнувся до жовтня 1942 р. через загрозу поширення серед євреїв тифу. У місті не існувало закритого гетто із вхідною брамою та охороною, оскільки нафтові вишки були розкидані по всій його території. Відведена євреям ділянка складалася з двох частин: одна – для членів «єврейської ради» та кваліфікованих робітників, інша – для бідніших представників громади. Після ліквідації гетто працездатних осіб перевели до табору праці Ліманова. Його нацисти ліквідували у квітні 1944 р., коли до міста наближалися частини Червоної армії.

Перший погром у м. Борислав, улаштований за львівським сценарієм, відбувся 3–4 липня 1941 р., тоді загинуло близько 300 євреїв. Він супроводжувався грабунком, який учиняли жителі навколишніх сіл. Це стало першою з антиєврейських акцій у м. Борислав.

Від перших днів окупації єврейська родина Вайсів переховувалася у своїх українських сусідів Щепанюків. Лише в серпні 1942 р. вона перебралася до гетто, але вже у жовтні змушена була рятуватися від депортації. Утікаючи з гетто, Вайси розгубилися. Меєрові зі старшим сином Ароном вдалося дістатися знову до Щепанюків, а Геня з двома молодшими дітьми попросила прихистку в Михайла й Ганни Горалів. У пошуках порятунку до будинку Вайсів прибігла Генина сестра Олена Грінфельд із сином Мілеком. Щепанюки заховали і їх. Навесні 1943 р. євреям знову довелося змінювати місце сховку. Вони перебралися в підвал дитсадка неподалік. Там ними опікувалися Марія Потежна та її син Тадеуш. До приходу Вайсів Марія в підвалі вже переховувала Ісраеля Бухмана. Усі восьмеро євреїв вижили завдяки українським рятівникам.

Після війни вони переїхали до Польщі, звідти Грінфельди емігрували в Канаду, а Вайси – до Ізраїлю. Арон Вайс став дослідником Голокосту, а його молодший брат Шевах – політиком, був спікером Кнесету, а від 2000 р. до 2004 р. – послом Ізраїлю в Польщі.

У 1984 р. Яд Вашем визнав Романа і Юлію Щепанюків Праведниками народів світу, у 2000 р. це звання отримали Михайло й Ганна Горалі, а в 2001 р. – Марія Потежна та її син Тадеуш.