Янюки Родіон та Микола

Родіон Янюк народився у 1900 р. в с. Коте́лянка Полонського району Кам’янець-Подільської (нині – Хмельницька) області в селянській сім’ї. Родина займалася тваринництвом – вирощувала свиней і велику рогату худобу. У 1923 р. одружився з Євдокією Бровчук, яка мала сина Іларіона від попереднього шлюбу. Згодом у подружжя народилося ще троє синів: Григорій, Андрій та Микола.

Янюки жили дружно, товаришували з єврейськими родинами, яких у селі налічувалося близько десятка. Родіон Григорович певний час навіть займався комерцією спільно з Мойсеєм Трибуном. Той мав свій невеликий бізнес.

6 липня 1941 р. с. Котелянка окупували німецькі війська. За кілька днів більшість дорослих чоловіків єврейського походження вивезли з населеного пункту й розстріляли біля сусіднього с. Новоселиця. Решту євреїв відправили в м. Полонне й розмістили в гетто на місці колишнього гранітного кар’єру. Там ізольовані мешканці будували водонапірну башту.

Для цієї роботи із с. Котелянка щодня вирушало по чотири-п’ять підвід із цеглою, серед їздових був і Родіон Янюк. На роботах він часто зустрічав доньок Мойсея Трибуна – Марію та Євгенію (Маню й Женю). Від дівчат дізнався про страту їхнього батька. Найімовірніше, він загинув 2 вересня 1941 р., коли підрозділи поліцейського полку «Південь» розстріляли в привокзальному лісі за пів кілометра від контори «Заготзерна» 2100 осіб євреїв із м. Полонне та району.

25 червня 1942 р. гетто в м. Полонне ліквідували, а всіх його мешканців (1270 євреїв) розстріляли.

Наприкінці червня – на початку липня 1942 р. в родині Янюків трапилася подія, що кардинально змінила їхнє життя. Прийшовши додому із громгоспу, чоловік застав у себе вдома наляканих і змарнілих Маню та Женю Трибун. Вони просили притулку й допомоги. Усвідомлюючи ризик для себе й родини, Родіон та Євдокія Янюки дозволили дівчатам залишитись у будинку.

Через кілька місяців сусідам стало відомо про перебування в господі Янюків сторонніх осіб, хтось сповістив про них і котелянського старосту. Той у грудні 1942 р. в супроводі управителя місцевого громгоспу приїхав до рятівників на серйозну розмову.

«Вони зайшли до нас у будинок і сказали: “Так, Родіон, у тебе є нехороші люди?..” – “Так, – говорить батько, – є”. У цей час вони [Маня і Женя] сиділи на горищі. Тоді староста сказав: “Щоб їх завтра не було!”. Потім вони повечеряли у нас і поїхали». З листа свідчень Миколи Янюка. м. Полонне. 1993 р.

На деякий час сестер переправили в сусіднє с. Дертка до материної сестри Марії. Із с. Котелянка виходили в пітьмі, щоб не бачили сусіди. До сходу сонця переховувалися в копиці сіна, щоб удень перетнути залізницю, яка вночі охоронялась. У тітки Марії Маня та Женя Трибун прожили кілька тижнів.

За той час Родіон Янюк викопав у коморі яму для схрону, а на горищі біля комина зробив заглибину. Коли дівчата повернулися – запровадив суворий розпорядок дня та правила конспірації. Відтоді одна з них переховувалася в ямі, а інша – в заглибині. Виходити на прогулянку дозволено було лише від 10:00 до 12:00. В інший час – жодних вилазок, тим більше поза обійстям.

Харчувалися всі із власного городу Янюків. Суттєво полегшувала виживання й наявність корови. Іноді Родіон Янюк з амбару, де працював, приносив зерно. Так єврейки провели в Янюків півтора року.

«Доглядав за дівчатами я, оскільки мама хворіла. Вранці вони виходили зі своїх сховищ, допомагали прибирати в будинку, займалися пранням своїх речей. На вулицю з будинку ніколи не виходили. У кожної було своє місце і відро для туалету. Прибиральником був я. Від нас вони нічого зайвого не вимагали – що ми їли, те і вони. Так і жили вони в нас один рік і сім місяців, допоки село не звільнила Червона армія у січні 1944 р. За цей час мати й батько дуже сильно хвилювалися, боялися, що можуть прийти німці чи поліцаї й усіх розстріляти. Але ми робили все так, наче в нас дійсно нікого немає». З листа свідчень Миколи Янюка. м. Полонне. 1993 р.

8 січня 1944 р. із с. Котелянка було вигнано німецькі війська. Після того як безпосередня небезпека для життя дівчат зникла, вони покинули обійстя Родіона та Євдокії. За даними Яд Вашем, Марія і Євгенія Трибун у 1944 р. приєдналися до радянського руху Опору, перебували біля м. Тирасполь у Молдові.

Через місяць, 10 лютого 1944 р., Родіон Григорович Янюк був мобілізований до Червоної армії. У березні – квітні 1944 р. брав участь у Проскурівсько-Чернівецькій наступальній операції, під час якої зник безвісти. Донині родина не знає ні його місця загибелі, ні місця поховання.

На початку 1990-х рр. Марія та Євгенія Трибун емігрували до Ізраїлю. Марія доклала всіх зусиль задля визнання Миколи та його батька Праведниками народів світу.

20 грудня 1994 р. Родіон Янюк (посмертно) із сином Миколою офіційно отримали це звання. Їхні імена викарбувано на Стіні Пошани, що на Алеї Праведників Яд Вашем.

У 1999 р. Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні Анна Азарі під час урочистої церемонії вручила медаль і грамоту Праведника народів світу Миколі Янюку.

27 січня 2010 р. згідно з Указом Президента України № 64/2010 Микола Янюк отримав орден «За мужність» ІІІ ст. Офіційне формулювання в тексті Указу: «…за мужність і самопожертву, виявлені у роки Другої світової війни у врятуванні осіб єврейської національності від фашистського геноциду».

Помер Микола Родіонович у 2008 р. Похований на кладовищі в м. Полонне.